Радянська влада в Україні не була окупаційною - історик

Радянську владу в Україні (1920-1991) важко назвати окупаційною.

Про це в інтерв'ю Урядовому кур'єру заявив доктор історичних наук, професор Станіслав Кульчицький.

За словами співробітника Інституту історії України НАНУ, якщо розглянути три походи російських військ в Україну взимку 1917-1918, взимку 1918-1919 років і восени 1920-го в національній і соціальній площинах, то стає очевидним, що комунізм в Україні не мав шансів на перемогу без військового втручання Росії.

"Справді, що могли протипоставити захисники УНР російським арміям загальною чисельністю 1,2 млн осіб, які опинилися в Україні восени 1920 року? - наголосив Кульчицький. - Отже, окупація? Але українське селянство вітало більшовиків, які обіцяли мир народам, фабрики — робітникам, землю — селянам".

Професор зазначив, що більшовики створили радянську Україну, яка мала вигляд повноцінної держави — із власними кордонами, столицею, органами влади, державною символікою і незалежним статусом. 28 грудня 1920 року підписано союзний договір між РСФРР і УСРР, яким підтверджувалася "незалежність і суверенність кожної з договірних сторін".

"Окупаційні — це політичні режими, нав’язувані ззовні, -  сказав історик. - Але як назвати режим, встановлюваний не зовсім чужою силою, з якою століттями співіснували, що нав’язує свої гени і відтворює себе в іншій оболонці?"

Він навів два протилежні приклади: коли 1939 року Червона армія здійснювала "визвольний похід" в Західну Україну, встановлена тут радянська влада була окупаційною. А перші вільні вибори до Верховної Ради УРСР у 1990 році в трьох областях Галичини утворили дивний феномен — антикомуністичну радянську владу.

"На решті території комуністи виборів не програли, - підкреслив Кульчицький. - Інша річ, що більшість із них [у серпні 1991 року] скористалася в умовах паралічу загальносоюзного центру закладеною в конституціях можливістю виходу з СРСР".

За його словами, державність національних республік у складі СРСР творилася за українським зразком.

"Винайдений Леніним радянський режим являв собою тандем виконавчих комітетів рад (з управлінськими функціями) і партійних комітетів монопольної партії (з диктаторськими функціями), - пояснив науковець. - Національні республіки були спочатку незалежними державами, а з 1923 року — союзними республіками із правом вільного виходу із Союзу. А по партійній лінії вони загрузали в радянській імперії, як комахи в бурштині".

Професор додав, що до останніх років існування СРСР носієм радянської влади було не суспільство, а держава, уособлювана купкою вождів Компартії. І радянські громадяни, навіть колишні, звикли коритися владі.

"Конституційна реформа 1988 року ліквідувала компартійну диктатуру і зробила суспільство суверенним, - зазначив Кульчицький. - Це спричинило спочатку падіння комуністичних режимів у країнах Центрально-Східної Європи, а потім - розпад СРСР".

Історик підкреслив, що сучасна російська влада в особі Владіміра Путіна відкинула досвід радянського державотворення і повернулася до дореволюційних поглядів на Україну та українців, вважаючи, що жодних українців та України не існує, а на території України мешкає той же народ, що і на території Росії.

"Наша надія в тому, що вже з’явилося перше пострадянське покоління, - сказав науковець. - Помаранчевий майдан і Євромайдан довели, що визрівають громадянське суспільство і політична нація. Лінія фронту в сучасній війні України з Росією лежить не в національній площині, а у ставленні людей до демократії й диктатури".

Також: Професор Кульчицький: "Голодомор - це спроба знищити титульну націю СРСР"

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.