"Злочин без кари та кара без злочину" - публічна дискусія

21 жовтня в Національному музеї Тараса Шевченка в Києві відбудеться публічна дискусія "Злочин без кари та кара без злочину" на тему радянських репресій, їх належної правової та суспільної оцінки, а також питань декомунізації й політики пам'яті в Україні.

Про це повідомляє Харківська правозахисна група. Нагодою для публічної дискусії стала експозиція документальної банерної виставки "Жити або писати. Оповідач Варлам Шаламов".

Спікери: Євген Захаров (модератор, ХПГ), Олександр Зінченко (Український інститут національної пам'яті), Роман Подкур (Інститут історії НАН України), Ніна Лапчинська (Національний музей "Меморіал жертв Голодомору") обговорюватимуть такі питання:

1. Злочин без кари: чи потрібна сьогодні правова кваліфікація злочинів радянського комунізму?

2. Кара без злочину: короткий огляд політичних репресій в радянській Україні – чи слід про них сьогодні пам’ятати?

3. Чи був спротив у ГУЛАГу?

4. Чи маємо сьогодні право на правду? Сучасна ситуація з доступом до архівних документів про політичні репресії

5. Що таке декомунізація? Чи достатньо реалізації ухвалених законів?

6. Якою має бути політика пам’яті в сучасній Україні?

У рамках заходу також презентують книгу Софії Шоломової "Сердечный отклик. Этюды о Варламе Шаламове". – Харьков: "Права людини", 2015.

Варлам Тихонович Шаламов – першокласний прозаїк і поет, один з найвідоміших, поряд з Олександром Солженіциним, письменників радянського ГУЛАГу, автор відомих "Колимських оповідань". У його долі завжди була присутня і, як незрима нитка, зв’язувала воєдино всі етапи його життя, висока поезія.

Ця "нитка" виявилася напрочуд міцною, а його доля – найвищою мірою повчальною. Він не просто вижив у ГУЛАГу, що саме по собі слід вважати дивом, не тільки не зламався, але і зміг в повний голос розповісти приголомшуючу правду про життя в нелюдських умовах.

21 жовтня, середа, 18.00

Місце: Національний музей Тараса Шевченка в Києві (бульвар Тараса Шевченка, 12)

Вхід вільний.

 

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.