Найбільша бібліотека Росії знищила частину каталогу, не оцифрувавши

Працівники Російської державної бібліотеки (Москва, РФ) знищили частину паперових каталогів, не оцифрувавши їх.

Про це для "Коммерсант" повідомив російський історик Сєрґєй Іванов.

Він зазначив, що зникли дані зведеного каталогу іноземних видань 1940-80 років.

"Не запитавши думки читачів, нікому нічого не повідомивши, керівництво РДБ фізично знищило зведений каталог, не знявши з нього копії", - заявив історик.

За словами історика, бібліотекарі довго не хотіли підтверджувати йому цей факт, бо боялися звільнення з роботи.

Зведений каталог допомагав знайти потрібну книгу в іншій бібліотеці, якщо його не було в РДБ, наголосив історик, і саме тому цей каталог був таким важливим, не згірш абеткового чи тематичного.

"Люди, що учинили таке з каталогом, категорично профнепридатні: їм платять зарплату, щоб вони зберігали інформацію, а вони її знищують навіть без фіксації", - обурився Іванов.

За його словами, бібліографи головної бібліотеки Росії своїми руками знищують те, що, власне, і робило її головною: "Тут можна тільки розвести руками: тут немає нічого, крім чиновницької недолугості".

У розділі "Карткові каталоги" на сайті РДБ зазначено: дані заходи "відповідають сучасним світовим тенденціям розвитку національних бібліотек, де на місці карткових каталогів створюється комфортна читацька зона для самоосвіти та відпочинку".

Інше за темою "Бібліотеки"

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.