Німецький історик: "Мене вразило, як викрали Донбас"

Німецький історик і публіцист Карл Шлеґель видав книгу "Київське рішення", мета якої - дати мешканцям Німеччини та ЄС уявлення про Україну та її історію.

Про це повідомляє dw.de.

Науковець зазначив, що німецькій аудиторії дуже бракує знань про Україну та її історію.

"Я хочу познайомити німців з країною, якої донедавна в їхньому уявленні навіть не існувало на карті Європи, - сказав він. - Така ситуація вже була наприкінці 1980-х років, коли навіть Балтійські країни і Польща були для нас немов темним боком Місяця. Це має змінитися - ми маємо дізнатися про цю європейську країну, про цей європейський народ".

Історик знайомить німецького читача з Україною, подаючи портрети окремих міст - від Львова і Чернівців, до Києва, Харкова і Донецька.

"Мій шлях полягає у тому, аби читати міста і ландшафти, немов тексти, - зазначив Шлеґель. - У цих текстах історичні події і епохи накладені одна на одну шарами. - Історія Одеси зовсім інша, ніж історія Львова, а історія Харкова інша, ніж Києва. Лише склавши до купи ці окремі історії, можна отримати уявлення про багатогранність і складність цієї країни".

 "Київське рішення" - в цю назву я вкладаю те, що українці хочуть, аби їм дали спокій, - сказав Карл Шлеґель. - Вони прийняли своє рішення і хочуть йти тим шляхом, який вони обрали для себе. Ніхто не має права перешкоджати їм на цьому шляху"

Історик, який писав про Донецьк і бував там, вражений, як українське місто "викрали".

"Ми стали свідками того, як промисловий регіон з його 150-річною історією, який можна порівняти з Рурською областю у Німеччині, був зруйнований, - сказав Шлеґель. - Цілі райони стали непридатними для життя, більше двох мільйонів людей стали біженцями".

У книжці науковець робить екскурс в історію міста і регіону, який багато разів знищувався і поставав із попелу.

"Пишу про те, як культивувався міф про Донбас як про промислове серце країни, який вже давно не має нічого спільного з реальністю, оскільки регіон давно перебуває у глибокій структурній кризі. Він значною мірою нерентабельний, - наголосив Шлеґель. - Тому Росії він не потрібен, вона не готова інвестувати кошти у його модернізацію".

За його словами, більшість західних істориків донедавна розглядали Україну як другорядну радянську периферію, але внаслідок Майдану-2014 і російсько-українського конфлікту все змінилося.

"Україна - країна з власною історією. Її не можна автоматично вивести з імперської історії, історії з точки зору Москви або Санкт-Петербургу, - зазначив науковець. - Хочу натомість по-іншому подивитися на історію країни, яка вже чверть століття є незалежною і бореться за своє право йти власним шляхом".

"Ми маємо навчитися, приділяти увагу цьому народу і цій державі, - підкреслив Шлеґель. - І все починається з того, щоби принаймні вчити українську мову".

Президент-невдаха. Яка з нього користь?

Президент-невдаха найкраще гострить лезо сокири демократії. Президент-невдаха – це тест на дурнєопірність суспільства, а також – краш-тест для держави. Виявляється, невдахи страшенно корисні для народовладдя.

Коли оголосили останній відбій. Уривок із книжки "Демобілізовані" Алана Олпорта

Демобілізація – це окрема битва, якої у жодному разі не можна програти. Які зміни переживало суспільство Великої Британії після Другої світової війни? Як демобілізовані адаптовувались до мирного життя? Про важку дорогу від війни до миру йдеться у книжці британського історика Алана Олпорта "Демобілізовані: повернення додому після Другої світової війни", яка у січні побачить світ у видавництві "Локальна історія".

Биківня: таємне місце масових поховань жертв сталінського терору

Історія Биківнянських могил — це історія місця масових поховань жертв сталінського терору, яке було приховане від суспільства протягом багатьох років. Биківня — це місце-символ, де були поховані голоси, яких змусили замовкнути. Це не просто могили, це багато людей, кожен із яких міг змінити щось у світі.

Ярослава Музика: зберігачка творів бойчукістів

Підсвідомо відчуваючи небезпеку для заарештованої дружини Ярослави, чоловік Максим Музика сховав твори Михайла Бойчука та його послідовників, що зберігалися вдома, замурувавши роботи між дверима їхньої квартири і суміжнього помешкання сестри. Повернувшись, художниця продовжувала переховувати спадщину Михайла Бойчука, прекрасно розуміючи ступінь ризику.