Спецпроект

Відкривається міжнародна програма з досліджень Голодомору

Український центр досліджень Голодомору, Інститут історії України НАН України, Holodomor Reseаrch and Education Consortium (КІУС, Канада) започатковують постійно діючу програму "Seminarium".

Про це ІП повідомили організатори програми.

На Facebook Інституту історії України НАНУ висловлюється сподівання, що "Seminarium" стане творчою майстернею для студентів, аспірантів і молодих науковців, котрі "прагнуть нового знання у царині студій з Голодомору/геноциду та свідомі потреби постійного професійного й особистісного зростання".

Відкриття програми розпочнеться з дискусії "Осмислюючи "Жнива скорботи" Роберта Конквеста 29 років потому…".

Питання дискусії:

- Як з часу виходу книжки Роберта Конквеста змінились наші знання і уявлення про сталінську політику творення голоду?
- Як/чи відкриття радянських архівів допомогло глибшому осмисленню обставин виникнення, перебігу та наслідків Голодомору?
- Як/чи може академічне знання протистояти політизованим тлумаченням історії Великого Голоду 1932-1933 рр.?
- Чи спроможні "постсовєтські суспільства" долати історичні/колективні травми? Чи існують спеціальні "рецепти лікування" таких травм?

Час і місце: четвер, 15 жовтня 2015 р., 14:30. Київ, вул. Грушевського, 4, конференц-зала, аудиторія 615 (6-й поверх).

Запрошені експерти:
- Френк Сисин (Науково-дослідний і освітній центр вивчення Голодомору, Канадський інститут українських студій),
- Станіслав Кульчицький (Інститут історії України НАНУ),
- Андреа Граціозі (Університет Наполі, Італійське агентство з оцінки університетів і досліджень),
- Олександр Гладун, Наталія Левчук (Інститут демографії НАНУ),
- Геннадій Єфіменко (Інститут історії України НАНУ).

Партнери:
- Київський національний університет імені Тараса Шевченка, історичний факультет
- Національний університет "Києво-Могилянська академія", кафедра історії
- Національний технічний університет України "Київський політехнічний інститут", кафедра історії
- Миколаївський національний університет імені В. О. Сухомлинського, Навчально-науковий інститут історії та права
- Рівненський державний гуманітарний університет, кафедра політичних наук
- Національний музей історії України у Другій світовій війні.

Роберт Конквест (1917-2015) – британський дипломат, історик і письменник, автор книг "Великий терор. Сталінські чистки тридцятих років" (1968), "Жнива скорботи: совєтська колективізація і терор голодом" (1986), людина, яка досягла життєвого успіху і справила вплив на концептуальне осмислення реальностей тоталітаризму і комунізму

Вхід вільний.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.