Київську вулицю Марини Раскової перейменували на Євгена Сверстюка

Вулицю Марини Раскової у Києві перейменують на честь Євгена Сверстюка.

За відповідне рішення проголосувала більшість депутатів Київради, повідомляє кореспондент ІП.

Вулиця розташована неподалік Русанівки, простягається від метро "Лівобережна" до бульвару Возз'єднання.

Український філософ, письменник, дисидент Євген Сверстюк жив на цій вулиці, зараз тут живе його сім’я.

Перейменування відбулось з ініціативи Українського інституту національної пам’яті та Центру досліджень визвольного руху.

Як відомо, відповідно до закону "Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки", місцеві громади повинні до 21 листопада 2015 року перейменувати вулиці і міста, які названі іменами діячів цих режимів.

 Євген Сверстюк

Марина Раскова (1912-1943) — російська радянська льотчиця, встановила ряд авіаційних рекордів, в тому числі у складі жіночого екіпажу. Уповноважена особливого віділу Народного комісаріату внутрішніх справ (НКВД). За безпересадочний політ "Москва-Далекий Схід" нагороджена званням "Герой СРСР". 

З 1937 року служить в органах НКВД, з 1939-го - уповноважений особливого відділу. Мала спеціальне звання "старший лейтенант держбезпеки". Член більшовицької компартії з 1940 року. З початком німецько-радянської війни організовувала жіночі авіаційні полки, в 1942 році - командир жіночого бомбардувального полку. Розбилася під час перельоту до фронту в 1943 році.

Євген Сверстюк (1928-2014) - український письменник, мислитель, філософ, громадський діяч. Доктор філософії. Президент Українського ПЕН-клубу (міжнародна неурядова організація письменників).  Засновник і редактор православної газети "Наша віра".

Політв'язень радянського режиму, переслідуваний за участь у "самвидаві" і протести проти арештів і незаконних судів. У 1973 році засуджений радянською владою на сім років таборів і п'ять років заслання. Автор одного з найважливіших текстів українського самвидаву — "З приводу процесу над Погружальським".

Один із засновників Українського культурологічного клубу - київської неформальньої "тусовки" інтелектуалів, першої незалежної громадської організації в післявоєнній Українській РСР, організатору першого в УРСР неофіційного мітингу. Учасник та активіст Української гельсінської спілки. Лауреат Шевченківської премії (1995).

Довідка ЦДВР:

Євген Сверстюк пішов з життя 1 грудня 2014 року. Це людина, що уособлювала цілу епоху боротьби проти тоталітаризму, найкраще, що в ній було. Світлий і спокійний чоловік, який із крицевою стійкістю протистояв потужній владній машині.

Дисидент, публіцист і літературознавець, філософ і моральний авторитет. Чоловік, який був воїном, навіть коли залишався один в полі. Його слів боялися настільки, що запроторили до таборів, та це не зламало його і не змусило замовчати. До останніх днів життя Євген Сверстюк був активним у громадському та релігійному житті, був учасником Ініціативної групи "Першого грудня".

Дивіться також:

Євген Сверстюк: Волинь. Спогад війни

Євген Сверстюк: Плекання національної пам’яті

Євген Сверстюк: "Треба пам'ятники не Бандері, а бандерівцю"

День народження Української Гельсінської групи. КГБ салютує уламками цегли

КГБ проти дисидентів. Сорок років погрому шістдесятників

Радянських назв вулиць у 20 разів більше. ІНФОГРАФІКА

Всі матеріали за темою "Дисиденти"

І.Б.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.