Все більше людей звертається в архіви, щоб дізнатися історію родини

В Україні зросла кількість звернень до архівів від людей, які прагнуть знати історію своїх родин.

Про це в ефірі Громадського радіо заявив директор Галузевого Державного архіву Служби безпеки України Ігор Кулик.

"Бум звернень настане тоді, коли архіви радянських спецслужб будуть зібрані в єдиному місці в Інституті національної пам’яті, - прогнозує Кулик. - Тоді буде як у Польщі, де фіксують 400 тисяч звернень за рік".

Для пошуку інформації в архівах СБУ необхідно надіслати запит на пошту архіву СБУ (arhivsbu@ssu. gov.ua). У листі вказати всю відому про особу, яка вас цікавить, інформацію – ПІБ, місце і дата народження тощо. Також запитувачу потрібно вказати свої контакти. Протягом 30 днів має надійти відповідь.

"Якщо справа знайдена в іншому регіоні, то її надсилають в обласний центр за місцем проживання запитувача, щоби йому не витрачатися на дорогу, - розповів архівіст. - Якщо приходить у наш читальний зал, то має право повністю скопіювати матеріали справи чи попросити про це архівіста, попрацювати в залі, може звернутися по довідку на основі архівної справи".

Якщо відвідувач архіву не знайшов потрібну інформацію, йому дадуть перелік архівів, у які можна ще звернутися.

"І це все абсолютно безкоштовно", - наголосив голова ГДА СБУ.  

За його словами, завдяки закону про доступ до архівів радянських репресивних органів, який почав діяти у травні 2015 року, нарешті стали відкритими архіви МВС, Служби зовнішньої розвідки.

Відтепер громадяни можуть звертатися також у Центральні державні, обласні архіви, пенітенціарну службу, прокуратуру.

Зараз на погодженні перебуває проект закону про внесення змін до закону про реабілітацію жертв політичних репресій, розроблений Інститутом національної пам’яті.

"Цим документом передбачене суттєве збільшення кількості репресованих людей, які не потрапили під радянського зразку закон про реабілітацію, у назві якого навіть сформульовано "на Україні", а не "в Україні", наголосив директор архіву СБУ.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.