Виставку “Українська Друга світова” відкриють у Львові

Більше 6 мільйонів солдатів у шістьох арміях на всіх фронтах від Атлантики до Тихого океану. Яку роль відіграли ці українці у світовому протистоянні? Вперше історики представлять український вимір тієї війни.

На центральній площі Львова — площі Ринок — Український інститут національної пам’яті за участі Центру досліджень визвольного руху в рамках 22 Форуму видавців відкриють фотодокументальну виставку "Українська Друга світова".

Презентація відбудеться за участі Голови Інстиуту національної пам’яті Володимира В’ятровича та міського голови Львова Андрія Садового.

2 вересня минуло 70 років від завершення Другої світової війни. Україна понесла одні з найбільших втрат — понад 10 мільйонів українців.

Символічно, що саме українець — генерал Кузьма Дерев’янко поставив підпис від імені СРСР на фінальному документі війни — Акті про капітуляцію Японії 2 вересня 1945 р.

Виставка вперше представляє український вимір Другої світової війни. Від 1 вересня 1939 р., коли українці у складі Війська Польського стали до бою з гітлерівськими агресорами, до останніх пострілів на Далекому Сході – у війні з Японією.

У центрі уваги експозиції – передусім Україна й роль українців у світовій війні. І найголовніше: внесок українського народу в перемогу над нацизмом. На всіх фронтах: від Атлантики до Тихого океану.

Виставку відкриють 10 вересня о 13:00 на площі перед Ратушею (пл. Ринок, 1) за участі Голови Українського інституту національної пам’яті Володимира В’ятровича, директора Національного музею "Тюрма на Лонцького" Руслана Забілого, істориків Сергія Громенка, Максима Майорова, Василя Павлова (Український інститут національної пам’яті) та Ігоря Бігуна (Центр досліджень визвольного руху).

10 вересня, 13:00

Місце: м. Львів, пл. Ринок, 1

Виставку можна оглянути щодня до 13 вересня 2015 р.

Детальніше про пам'ять про Другу світову війну розповість історик Володимир В’ятрович під час своєї лекції "Друга світова. Війна пам’ятей" 10 вересня, 19:00 (Готель "Жорж", конференц-зал (пл. Міцкевича, 1)

10 вересня, 19:00

Місце: Готель "Жорж", конференц-зал (м. Львів, пл. Міцкевича, 1)

Заходи відбудуться в рамках історичного майданчику Форуму видавців "Урок історії". Програму роботи майданчика можна подивитися тут.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.