У Києві - виставка до 25-річчя студентської революції на Майдані 1990-го

Мультимедійну виставку "Майдан: Від незалежності до свободи" експонуватимуть у Музеї історії міста Києва.

Урочисте відкриття відбудеться за участі голови Українського інституту національної пам’яті Володимира В’ятровича, учасників Революції на граніті Віктора Рога, Володимира Гонського, Олексанра Ксенофонтова, Олеся Донія.

Революція на граніті почалася 2 жовтня 1990 р. з голодування декількох десятків студентів на тодішній площі Жовтневої революції.

Вона стала першим, але не останнім Майданом – початком Другої української революції – антиімперської та антирадянської. Цей мирний масовий опір, що раз у раз виникав у столиці України, став також унікальним явищем у новітній європейській і світовій історії.

"Акція мала характер "за", а не "проти". Провідною була ідея свободи для всієї української нації, яка народжувалась якраз тоді, і в цьому не було нічого вульгарно націоналістичного", – сказав історик, журналіст, учасник Революції на граніті Вахтанг Кіпіані.

Виставка показує політичну історію українського Майдану як боротьби за повернення України до Європи: через акцію "Україна без Кучми" 2000–2001 років і Помаранчеву революцію 2004-го до Революції Гідності 2013–2014 років.

 

"Всі ми збулися. Всі ми сталися. І ось уже знов стоїмо на тих же самих засадах 24 роки після початку Революції", – зауважив журналіст, учасник Революції на граніті Віктор Рог під час Революції гідності.

Політичні події розгортаються тлі історії майдану Незалежності як громадського та архітектурного простору – від 1980-х років до проектів майбутньої реконструкції.

"Історія Майдану Незалежності — це історія трьох Майданів, це історія нашої незалежності. Революція на граніті — це був наш перший Майдан. На виставці можна буде побачити дивовижну історію площі та країни", - розповів Голова Українського інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович.

У експозиції використано матеріали: зі збірок Музею Івана Гончара, ГО "Музей Майдану", Музею Києво-Могилянської Академії, Центрального державного кінофотофоноархіву України ім. Г.С. Пшеничного, інформаційних агентств УНІАН та УКРІНФОРМ, Департаменту містобудування та архітектури КМДА, телеканалу ЕспресоTV, поета і барда Ігоря Жука.

Відкриття виставки "Майдан: Від незалежності до свободи"

2 жовтня 2015 року, 16.00

Місце: Музей історії міста Києва (вул. Б. Хмельницького,7)

Організатори: Український інститут національної пам’яті, Київська міська державна адміністрація, Департамент культури, Музей історії міста Києва.

Вхід вільний.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ: Хроніка Революції на граніті. Як це було. ФОТО

 

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.