Бойовики забороняють синьо-жовту символіку в школах Донецька

Окупаційна влада так званої "ДНР" видала розпорядження про знищення української символіки у всіх навчальних закладах Донецька.

Про це повідомили у штабі АТО.

"Заборона торкнулася навіть випадкового компонування синьо-жовтих кольорів, - йдеться в повідомленні. - Так злочинці вчергове підтверджують свої наміри з розділу країни та ескалації конфлікту в регіоні".

Як відомо, у квітні 2014 року терористи вбили депутата Горлівської міськради Володимира Рибака, який повертав на державні органи в місті прапор України.

У серпні 2015 року повідомлялося про плани окупаційної влади так званої "ДНР" знищити пам'ятні знаки на честь жертв Голодомору та політичних репресій у Сніжнянському районі (Донецька область), який найбільше з усіх регіонів УРСР постраждав від Голодомору.

Дивіться також інші матеріали за темою "Символіка"

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.