ЗНАЙДЕНО ОСТАНКИ МОНИ ЛІЗИ?

Італійські археологи заявили, що вони знайшли "вірогідні" останки жінки, яка зображена на картині Леонардо да Вінчі "Портрет пані Лізи дель Джокондо". 

Про це повідомляє Discovery.

Команда археологів упевнена, що на портреті намальована флорентійка Ліза Герардіні, дружина флорентійського торгівця шовком Франческо дель Джокондо.

Відомо, що да Вінчі малював портрет протягом кількох років, починаючи з 1503-го. Представниця середнього класу епохи Відродження Ліза дель Джокондо, портрет якої називали "Джоконда" (італійською "весела"), померла у липні 1542 року.

За словами керівника експедиції Сильвано Вінчеті, вони знайшли місце поховання Джоконди. Це флорентійський монастир святої Урсули, де пані Ліза жила після того, як овдовіла.

 

Під час розкопок під підлогою колишньої монастирської церкви знайшли 12 скелетів. Вуглецевий аналіз восьми з них показав, що вони "занадто старі для Мони Лізи".

Ще чотири тіла виявили в окремій гробниці, якою користувалися до 1545 року. Згідно з вуглецевим аналізом, одна людина з цього поховання жила в той самий час, що й Ліза Герардіні.

Тіла були поховані у вологому середовищі флорентійського підземелля, розклавшись настільки, що отримані дані не можна підтвердити аналізом ДНК, зазначає видання.

Однак археологи упевнені, що "співставлення антропологічних та історичних даних" дозволяє з високою долею імовірності стверджувати про позитивний результат кількарічних розкопок.

Від тіла жінки, яка надихнула да Вінчі на одну із найвідоміших у світі картин, залишилося кілька кісток стегна, гомілки і щиколотки. Черепа не знайшли, що не дозволить археологам реконструювати реальне обличчя Мони Лізи.

Все за темою "Археологія"

Все за темою "Живопис"

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.