Артемівську повернули історичну назву Бахмут

23 вересня міська рада Артемівська, що в Донецькій області, 31 голосами "За" (при 8 "Проти", 3 "Утрималися" і 3, що не голосували) ухвалила рішення про повернення місту його історичної назви Бахмут.

Про це повідомляє офіційний сайт Артемівської міської ради. Рішення спрямоване на виконання Закону України "Про засудження комуністичного і націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їх символіки" від 21 травня 2015 року.

Назву міста обговорювали на громадських слуханнях, де, між іншим, було запропоновано варіант нової назви – "Мирний". Однак більшістю голосів учасники слухань висловилися за відновлення історичної назви – Бахмут.

Топонім Бахмут походить від назви річки, на якій розташоване сучасне місто Артемівськ. Перше поселення  на тих землях, відоме як прикордонна Бахмутська сторожа, зафіксоване в джерелах 1571 року.  У 1783 – 1920 роках Бахмут повітовим містом Катеринославської губернії.  А між 1920 і 1925 роками – центром Донецької губернії у складі УСРР.

У 1924 році радянська влада перейменувала Бахмут в Артемівськ – на честь більшовицького революціонера й державного діяча Федора Сергєєва (партійний псевдонім – "Артем"), який в 1917 – 1920 роках діяв на Донбасі.

Окрім назви міста, згаданим рішенням Артемівська міська рада постановила перейменувати 45 вулиць і провулків Артемівська і смт. Красна Гора, які мають радянські назви. Їхній перелік можна переглянути тут. Назви ще 34 об’єктів топоніміки вимагають додаткових громадських обговорень.

Остаточно нову назву міста повинна затвердити Верховна Рада України.

Історична довідка:

Сергєєв Федір Андрійович (1883 – 1921), партійний псевдонім "Артем" – російський радянський партійний і державний діяч. Народився в с. Глєбово, нині Фатезького району Курської області РФ. Член більшовицької партії з 1902 року, згодом обирався членом ЦК РКП(б).

З липня 1917 року секретар комітету більшовицької партії, що об'єднував Донбас, Харківську й Катеринославську губернії. Після проголошення Української Народної Республіки активно сприяв збройній інтервенції Російської СФРР в Україну.

Ініціатор створення т. зв. "Донецько-Криворізької Радянської Республіки" 27-30 січня (9-12 лютого) 1918 року, в якій обіймав посади голови Ради народних комісарів ("уряду") і комісара у справах народного господарства. "Республіку", що існувала тільки на папері, не визнав навіть уряд  РСФРР.

На 2-му Всеукраїнському з'їзді Рад у Катеринославі, (17-19 березня 1918 року) Сергєєв під тиском Леніна змушений був оголосити ДКРР складової частиною Радянської України. У 1920 році – голова Донецького губернського виконкому.

Загинув у результаті нещасного випадку на залізниці під Тулою в 1921 році.

------------------------

Також читайте:

Донецько-Криворізька республіка. Історія сепаратистського міфу

Щоденник Майдану. Про що ми тоді думали

"Ладно, давайте серьезно. Вот кто сегодня до полуночи готов выйти на Майдан? Лайки не считаются. Только комментарии под этим постом со словами "Я готов". Как только наберется больше тысячи, будем организовываться".

"Нас не подолати!". Полтавський вимір Помаранчевих подій: до 20-ої річниці Другого Майдану

Цьогоріч відзначаємо 20-річчя Другого Майдану або "Помаранчевої революції". Це акції за збереження незалежності і проти масових фальсифікацій президентських виборів 2004 року на користь путінського ставленика Януковича. Під помаранчевими стягами гуртувалися ті, хто не хотів сповзання України у болото "совка" і російських впливів. Помаранчеві протести стартували 21 листопада 2004 року і тривали до 28 грудня 2004 року. За даними соціологів, понад 6,6 млн громадян взяли участь у Помаранчевій революції.

Що сказав Мотика? – відповідь професора Богдана Гудя на тему Волинської трагедії

26 жовтня в етері Українського радіо прозвучало інтерв'ю журналістки Світлани Мялик з відомим польським істориком, головним фахівцем із проблем Волині'43 професором Ґжеґожем Мотикою. Позаяк один із фрагментів цієї майже годинної розмови стосується моєї скромної особи, що гірше – містить низку інсинуацій і неправдивої інформації, прокоментую його для, насамперед, українських слухачів/читачів.

Боротьба між радянськими силами та підрозділами УПА на ПЗУЗ в 1944 році

4 листопада передчасно помер дослідник і популяризатор історії українського визвольного руху Владислав Сапа. У пам’ять про нього «Історична правда» публікує дослідження Владислава, яке одержало відзнаку історика Володимира В’ятровича на конкурсі студентських наукових робіт «Український визвольнй рух» 26 жовтня 2013 року, але досі не публікувалося.