Мирослав Маринович у Львові розповість про людську драму життя в СРСР

Політв’язень,член-засновник Української Гельсінської групи, віце-ректор Українського Католицького університету, учасник групи "Першого грудня" Мирослав Маринович розповість про людську драму життя в тоталітаризмі в рамках історичного майданчика Форуму видивців у Львові.

Комунізм полюбляв вплутувати у свої злочини максимальну кількість людей. Таким чином тисячі і мільйони стали якщо не учасниками, то бодай мовчазними свідками злочину.

Відтак для нас залишилося чимало моральних дилем: де закінчується злочин? Де починається примус? Чи вправі ми виносити вироки, часто - посмертно? Як оцінювати дії людей, яким довелося жити в комунізмі?

 

"Кожен вважає себе жертвою обставин і не хоче визнавати своєї власної вини у підтримуванні комуністичної системи, яка трималась на загальній згоді і на загальному страхові. Для того, щоб засудити комуністичну партію, потрібно казати собі, що ти був неправий, займав сторону злочинної організації. Комунізм живе тільки тому, що він живе у наших головах, у наших душах", – каже Мирослав Маринович.

11 вересня, п'ятниця 19:00

Зустріч з Мирославом Мариновичем "Злочин і гріх комунізму: проблеми подолання"

Модератор: Ігор Гулик

Місце: Національний музей-меморіал „Тюрма на Лонцького" (м. Львів, вул. С. Бандери, 1)

 

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.