Спецпроект

In memoriam: Жнива. Скорбота. Конквест

3 серпня 2015 року відійшов у вічність історик та письменник Роберт Конквест. Народжений 98 років тому, 15 липня 1917 року у Великій Британії, він став одним з найвідоміших вчених у західному світі, який займався вивченням сталінського тоталітарного режиму.

Світове визнання йому принесли книги "Великий терор: сталінські чистки 30-х" (1968) та "Жнива скорботи: радянська колективізація та терор голодом" (1986).

Доля Роберта Конквеста склалася дивовижно. Зростаючи у Великій Британії в родині бізнесмена, отримуючи освіту в коледжі університету Гренобля та Оксфорді, Конквест вступив до Комуністичної партії та здійснив перший візит до СРСР у 1937 року.

У роки Другої світової війни Конквест працював в Болгарії в якості розвідника, а після – залишився на дипломатичній службі у британському посольстві в Софії.

Перебування у цій країні дозволило Конквесту переосмислити свої погляди і оцінити справжню сутність радянського режиму. Тоді ж він різко засудив західних інтелектуалів, що захоплювалися соціалістичними експериментами в СРСР.

  Роберт Конквест. Фото Charles Hopkinson

Наприкінці 1940-х років Конквест повернувся до Лондона, де перебував на державній службі. У середині 1980-х років він переїхав до США, де вдало поєднував наукову та літературну діяльність. Загалом вчений став автором понад двадцяти наукових праць з історії СРСР. 

 "Жнива скорботи"

Найбільш масштабним дослідницьким проектом його життя стало вивчення комуністичного терору в Україні. На основі величезного масиву документів (архівних, свідчень очевидців, публікацій у пресі, як радянській, так і іноземній) Конквест довів штучність та умисність Голодомору 1932 – 1933 років і прямо назвав політику радянського керівництва по відношенню до населення України геноцидом.

Роберт Конквест був нагороджений орденом Британської імперії, президентською медаллю Свободи (найвища нагорода для цивільних осіб у США), національною премією імені Тараса Шевченка та орденом Ярослава Мудрого за вивчення проблематики Голодомору.

Джерело: Сайт Українського інституту національної пам'яті

Дивіться також:

Нестор-літописець Голодомору

Як Голодомор змінив життя українців

Павуки, очерет і лелеки. Що їли під час Голодомору

Доброчинці. Ці люди допомогли іншим урятуватися від голоду

Історія журналіста, який уперше розповів про Голодомор

"Чорні дошки" - економічний спосіб знищення українців. СПИСОК

Голод в СРСР. Уривок із книги Тимоті Снайдера "Криваві землі"

Преса УРСР 1932-33 років: "Нові ресторани у Харкові!". ФОТО

Голодомор був геноцидом. Так вважав автор терміну "геноцид"

Сталін як Путін. Голодомор – реакція на мільйонний селянський "Майдан" початку 1930-х

В Росії книги про Голодомор прирівнюються до тероризму. СПИСОК

Читачі ІП розповідають, як їхні родини вижили в голод

Президент-невдаха. Яка з нього користь?

Президент-невдаха найкраще гострить лезо сокири демократії. Президент-невдаха – це тест на дурнєопірність суспільства, а також – краш-тест для держави. Виявляється, невдахи страшенно корисні для народовладдя.

Коли оголосили останній відбій. Уривок із книжки "Демобілізовані" Алана Олпорта

Демобілізація – це окрема битва, якої у жодному разі не можна програти. Які зміни переживало суспільство Великої Британії після Другої світової війни? Як демобілізовані адаптовувались до мирного життя? Про важку дорогу від війни до миру йдеться у книжці британського історика Алана Олпорта "Демобілізовані: повернення додому після Другої світової війни", яка у січні побачить світ у видавництві "Локальна історія".

Биківня: таємне місце масових поховань жертв сталінського терору

Історія Биківнянських могил — це історія місця масових поховань жертв сталінського терору, яке було приховане від суспільства протягом багатьох років. Биківня — це місце-символ, де були поховані голоси, яких змусили замовкнути. Це не просто могили, це багато людей, кожен із яких міг змінити щось у світі.

Ярослава Музика: зберігачка творів бойчукістів

Підсвідомо відчуваючи небезпеку для заарештованої дружини Ярослави, чоловік Максим Музика сховав твори Михайла Бойчука та його послідовників, що зберігалися вдома, замурувавши роботи між дверима їхньої квартири і суміжнього помешкання сестри. Повернувшись, художниця продовжувала переховувати спадщину Михайла Бойчука, прекрасно розуміючи ступінь ризику.