На Львівщині урочисто перепоховали 56 воїнів УПА

У суботу, 22 серпня, на території Меморіального комплексу загиблим воїнам ОУН-УПА у м. Сколе, що на Львівщині, перепоховали останки 56 вояків УПА, загиблих у 1945-1946 рр.

Братську могилу, одну з найбільших, що були виявлені за часи незалежності, знайшли місцеві мешканці в урочищі Альтана ще в травні 2015 р. Загиблих упівців радянські чекісти закопали прямо посеред лісу. Завдяки знайденим хрестикам, монетам, ґудзикам і тризубам вдалося індентифікувати останки.

Як повідомляє "Львівська газета", урочисте перезахоронення відбулося  за участі голови Львівської обласної державної адміністрації Олега Синютки, голови Українського інституту національної пам’яті Володимира В’ятровича, секретаря Державної міжвідомчої комісії у справах увічнення пам’яті учасників антитерористичної операції, жертв війни та політичних репресій при Кабміні України Святослава Шеремети.

Крім того, присутні місцеві урядовці, а також голова Крайового братства вояків ОУН-УПА Олесь Гуменюк, ветерани УПА та рідні похованих вояків на Альтані, і ветерани сучасної війни України з Росією. 

"З важким серцем кожен із нас сьогодні йшов за трунами українських героїв. І, напевно, цим упівцям тоді здавалося, що їхня жертва стане останньою у боротьбі за Незалежну Україну. Але пройшло чимало часу і нам знову потрібно відстоювати нашу державу.

Сьогодні вшановуємо пам'ять тих, хто загинув за Україну 70 років тому, але наші думки також із хлопцями, які зараз захищають Україну на Сході, – сказав Олег Синютка. –  Тому громада повинна зібрати всю свою силу, міць та допомогти Україні в ім'я тих, хто загинув та заради тих, хто живий.

Зараз від кожного з нас залежить те, чи  ми зможемо відстояти у цій війні самостійну та соборну державу для себе і своїх дітей та заради наших батьків та дідів".

"Для того, щоб перемогти у війні, українцям також потрібна національна пам'ять. Ця пам'ять робить нас сильнішими, вона є запорукою нашої перемоги", – наголосив Володимир В’ятрович.

Перепоховали борців за незалежність із віськовими почестями та з дотриманням християнської традиції. Заупокійну  панахиду та чин перепоховання  відслужив  владика Григорій (Комар) – єпископ-помічник Самбірсько-Дрогобицької єпархії.

Звертаючись до присутніх Преосвященний владика наголосив:

"Сьогодні вони дочекалися нашої пам’яті, нашої молитви і нашого вшанування. На жаль, ми не знаємо їхніх імен, не знаємо їхніх життєвих історій, але нам сьогодні відомий їхній подвиг і їхня жертва. 

Адже вони поклали на вівтар незалежності найбільший дар – своє життя. І тим самим вони дали нам приклад, свідчення того, якою цінною здобувається незалежність і воля народу.

Вони дали нам приклад, що за цю незалежність і волю потрібно змагатися, її треба відстоювати" - передає сайт Сколівської РДА.

На завершення обряду пам'ять загиблих вшановано хвилиною мовчання.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.