Карту “ленінопаду” накреслили херсонці

39 пам’ятників Леніну демонтували на Херсонщині за останні півтора року. Місцеві активісти створили інтерактивну карту, за допомогою якої відслідковують процес позбавлення області від монументів часів тоталітаризму. Дотепер в області залишається щонайменше 43 пам’ятники Леніну.

На карту нанесені маячки, завдяки яким кожен може дізнатись, коли, де і як пам’ятник демонтували на Херсонщині. Синім позначили "Ленінів", жовтим — пам'ятники іншим комуністичним лідерам.

 Демонтаж пам'ятника Леніну в м. Генічеськ

Крім того, на карті вказано й досі не знесені монументи: червоним - пам'ятники Леніну, блідо-рожевим - іншим більшовицьким окупантам. У синьому колі - пошкоджені тоталітарні монументи.

Рясний "ленінопад" на Херсонщині стартував на початку 2014 року, одночасно із подіями Революції Гідності. Найсвіжіший демонтаж "вождя" відбувся 8 серпня у містечку Велика Лепетиха. Також демонтували понад десять монументів іншим більшовицьким діячам.

Ленінопад на Херсонщині 

В області ще залишилось 43 Ілліча, зокрема у районних центрах: м. Скадовськ, смт. Великоолександрівка, смт. Верхній Рогачик, смт. Нижні Сірогози, смт. Іванівка.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.