Міноборони, Генпрокуратура та Пенітенціарна служба готують архіви для передачі в Інститут національної пам’яті

Державна пенітенціарна служба, Генеральна прокуратура та Міністерство оборони виконують новий закон про доступ до архівів і почали опрацьовувати свої матеріали для передачі до Українського інституту національної пам’яті. Про це відомства повідомили Центр досліджень визвольного руху.

 

Закон передбачає, що сучасні силові та правоохоронні відомства не мають зберігати історичні матеріали, відтак всі документи впродовж 2 років будуть передані для зберігання та опрацювання істориками до Інституту національної пам’яті.  

Архів УІНП створюється відповідно до Закону "Про доступ до архівів репресивних органів комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років".

Відтепер всі матеріали репресивних структур колишнього СРСР відкрито для кожного громадянина, а за доступ до них і самостійне копіювання не можна стягувати платню.

Так, Державна пенітенціарна служба доручила своїм регіональним підрозділам до 15 серпня здійснити опис документів, які в них зберігаються, та які будуть передані до Архіву УІНП.

У Генеральній прокуратурі повідомили Центр досліджень визвольного руху, що розпочали ревізію архівної інформації. Міністерство оборони планує протягом одного року провести ревізію своїх архівів, і виявлені документи репресивних органів будуть передані Архіву УІНП.

"За попередніми оцінками у Галузевому державному архіві Міністерства оборони України репресивні органи представлені у категоріях: військові трибунали, прокуратури, суди. Як правило, у зазначених фондах знаходяться документи з особового складу цих органів, оперативних, слідчих, судових та інших документів не має", — зазначили у відомстві.

Раніше про виконання Закону про доступ до архівів повідомляла Служба безпеки України та Служба зовнішньої розвідки.

Найближчим часом цей процес також мають запустити також інші силові структури — Міністерство внутрішніх справ та Прикордонна служба.

Що сказав Мотика? – відповідь професора Богдана Гудя на тему Волинської трагедії

26 жовтня в етері Українського радіо прозвучало інтерв'ю журналістки Світлани Мялик з відомим польським істориком, головним фахівцем із проблем Волині'43 професором Ґжеґожем Мотикою. Позаяк один із фрагментів цієї майже годинної розмови стосується моєї скромної особи, що гірше – містить низку інсинуацій і неправдивої інформації, прокоментую його для, насамперед, українських слухачів/читачів.

Боротьба між радянськими силами та підрозділами УПА на ПЗУЗ в 1944 році

4 листопада передчасно помер дослідник і популяризатор історії українського визвольного руху Владислав Сапа. У пам’ять про нього «Історична правда» публікує дослідження Владислава, яке одержало відзнаку історика Володимира В’ятровича на конкурсі студентських наукових робіт «Український визвольнй рух» 26 жовтня 2013 року, але досі не публікувалося.

Отець Василь Кушнір. Перший президент Комітету українців Канади

Абревіатура КУК в оперативних документах мдб/кдб срср завжди фігурувала поряд із фразами "антирадянська діяльність", "українські буржуазні націоналісти", "непримиренні вороги Радянського Союзу". Подібних епітетів удостоювалися й активні діячі, які створювали та розбудовували цю потужну громадсько-політичну організацію. Серед них – отець Василь Кушнір, перший президент Світового конгресу вільних українців.

Харитина Кононенко. "Та, що йшла за покликом Києва"

З відновленням незалежності Київ щороку вшановує Олену Телігу, лицарку й музу національно-визвольної боротьби. Проте жодна київська вулиця не має навіть невеличкого пам'ятного знака на честь Харитини Кононенко, на 6 років старшої за Телігу діячки, яка була активною учасницею Української революції в нашій столиці.