Міноборони, Генпрокуратура та Пенітенціарна служба готують архіви для передачі в Інститут національної пам’яті

Державна пенітенціарна служба, Генеральна прокуратура та Міністерство оборони виконують новий закон про доступ до архівів і почали опрацьовувати свої матеріали для передачі до Українського інституту національної пам’яті. Про це відомства повідомили Центр досліджень визвольного руху.

 

Закон передбачає, що сучасні силові та правоохоронні відомства не мають зберігати історичні матеріали, відтак всі документи впродовж 2 років будуть передані для зберігання та опрацювання істориками до Інституту національної пам’яті.  

Архів УІНП створюється відповідно до Закону "Про доступ до архівів репресивних органів комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років".

Відтепер всі матеріали репресивних структур колишнього СРСР відкрито для кожного громадянина, а за доступ до них і самостійне копіювання не можна стягувати платню.

Так, Державна пенітенціарна служба доручила своїм регіональним підрозділам до 15 серпня здійснити опис документів, які в них зберігаються, та які будуть передані до Архіву УІНП.

У Генеральній прокуратурі повідомили Центр досліджень визвольного руху, що розпочали ревізію архівної інформації. Міністерство оборони планує протягом одного року провести ревізію своїх архівів, і виявлені документи репресивних органів будуть передані Архіву УІНП.

"За попередніми оцінками у Галузевому державному архіві Міністерства оборони України репресивні органи представлені у категоріях: військові трибунали, прокуратури, суди. Як правило, у зазначених фондах знаходяться документи з особового складу цих органів, оперативних, слідчих, судових та інших документів не має", — зазначили у відомстві.

Раніше про виконання Закону про доступ до архівів повідомляла Служба безпеки України та Служба зовнішньої розвідки.

Найближчим часом цей процес також мають запустити також інші силові структури — Міністерство внутрішніх справ та Прикордонна служба.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.