АНОНС: Журналістів запрошують погортати новознайдені документи підпілля ОУН, що пролежали в землі 65 років

Близько три сотні документів референтури Служби безпеки ОУН Сокальської округи, які пролежали закопаними в землі з 1950 року, зараз на реставрації в Архіві Центру досліджень визвольного руху. Серед них — персональні справи 70 підпільників ОУН, описи загибелі 15 повстанців, протоколи допитів затриманих радянськими органами українців і т.п. Журналістів запрошують ознайомитись з унікальною знахідкою.

Архів знайшли наприкінці травня цього року на Жовківщині (Львівська обл.) і того ж дня передали до Архіву Центру досліджень визвольного руху. Як розповів народний депутат Володимир Парасюк, про цю схованку розказав його дядько, який знав це від свого батька. 

Загалом це близько 300 документів, які займають понад тисячу аркушів. Переважна їх більшість датована 1949-1950 рр., але є більші ранні — за 1945-1948 рр.

"Вірогідно, що у 1950 р. цей архів і був закопаний, на той час підпілля ОУН у Сокальській окрузі, зокрема і СБ, провадили ще досить активну діяльність, — розповів керівник Архіву ЦДВР Андрій Усач. — Хоча документи були промоклі і пролежали в землі близько 65 років, всі вони майже ідеально збереглися, не втрачено жодного документу".

 Серед знайдених документів є комплекс персональних справ 70 підпільників ОУН, зокрема їхні автобіографії. Одна з найцікавіших — біографія Софії Лагодич (псевдонім "Ліда"), підпільниці, яка була арештована у 1953 році і перебувала на допитах у тюрмі на вул. Лонцького.

Як розповів Андрій Усач , під час допитів "Ліда" не сказала нічого ні про себе, ні про нікого з побратимів, тому до цього історики нічого про неї не знали. На всі питання слідчих казала, що "дала клятву перед Богом і нічого сказати в зв'язку із цим не може". Була запроторена на примусове лікування в психіатричну лікарню.

Софія Лагодич ("Ліда"). Архів управління СБУ у Львівській обл. 

На презентації 10 липня, окрім біографії підпільниці "Ліди", яку вона написала під час перебування в підпіллі ОУН, будуть представлені її архівно-кримінальна та контрольно-наглядова справи, які надав Архів управління СБУ у Львівській області, а також торбина та папери, із якими "Ліда" була затримана, в тому числі з численними творами, які вона писала у підпіллі.

 Окрім того історики ознайомлять журналістів з автобіографією та архіво-кримінальною справою ще однієї підпільниці, яка відсиділа у радянських таборах і яка досі жива, — Олена Андрущак (псевдонім "Орися").

 Олена Андрущак - "Орися". З приватного архіву Олени Андрущак

 "Така кількість біографій підпільників дасть нам змогу досить детально прослідкувати життя конкретних людей, що спонукало їх долучитися до націоналістичного руху, в деяких випадках і арешти органами радянської держбезпеки та те, як вдалося звільнитися.

Всі автобіографії підписані лише псевдо, тому зараз триває робота по їх ідентифікації, пошуку додаткової інформації про цих підпільників та встановлення їхньої подальшої долі", — розповів Андрій Усач.

Цікаву інформацію не лише для дослідників, але й родичів, можуть становити протоколи-зголошення в справах загибелі учасників УПА та підпілля ОУН. Всього у знайденому архіві міститься 8 таких документів, у яких описана загибель 15 осіб.

Також у архіві є передруки трофейних радянських документів, частина з яких була вилучена підпільниками у вбитих чи поранених радянських функціонерів. Примітно, що деякі були здобуті цивільним населенням і згодом передані підпіллю ОУН. Серед цих документів протоколи допитів заарештованих радянською держбезпекою осіб, підписки про співпрацю, доноси тощо.

 

Зараз на архів ще чекає реставрація, а далі його детальніше опрацюють історики, опишуть, оцифрують та викладуть у вільному доступі в інтернеті на Електронному архіві визвольного руху avr.org.ua.

Учасники заходу:

  • Руслан Забілий — директор Національного музею-меморіалу "Тюрма на Лонцького";
  • Андрій Усач — керівник Архіву Центру досліджень визвольного руху;
  • Марта Гавришко — наукова співробітниця Центру досліджень визвольного руху.

10 липня, п'ятниця

Час: 15:00

Місце: Національний музей-меморіал "Тюрма на Лонцького", м. Львів, вул. С. Бандери, 1 (вхід з вул. Брюллова, другий поверх).

Захід відбудеться за підтримки Архіву управління Служби безпеки України у Львівській області.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.