Болгарія відкрила засекречені документи комуністичної воєнної розвідки

30 тисяч файлів передано цивільній комісії для організації доступу до них

Міністр оборони Болгарії оголосив про відкриття доступу до архівів воєнної розвідки епохи комунізму для журналістів і вчених. Близько 30 тисяч файлів з 1944—1991 років передали цивільній комісії, яка очолює роботу по вивченню цих архівів. Про це повідомляє "Радіо Свобода".

"Болгарія повинна пролити світло на репресивну структуру комунізму", — заявив міністр оборони Болгарії Ніколай Ненечов, додавши, що країні необхідно звільнитись від секретів і залежності, зв’язаних з цим періодом.

Розсекречення архівів комуністичних спецслужб Болгарії підтримує Президент Росен Плевнелієв. Відсутність недвозначної оцінки злочинів комуністичного режиму у лютому 2014 року він визначив як "найбільшу ваду нашого перехідного періоду".

Закон, який дозволяє працювати в архівах колишньої Державної безпеки, був прийнятий у Болгарії наприкінці 2006 року, а на початку 2007 року було засновано так звану комісію "Досьє" — незалежний орган, завданням якого є збирати і зберігати всі архіви установ, пов’язаних із репресивним апаратом комуністичного режиму, а також надавати доступ до цих документів жертвам, дослідникам, журналістам та ін.

Окрім того комісія перевіряє імена членів політичної, економічної та соціальної еліт у перехідний період Болгарії і публікує імена колишніх агентів та офіцерів Служби державної безпеки, — розповів болгарський історик, автор книжки про роль секретних служб Момчил Методієв в інтерв’ю газеті "День".

В Україні також розпочали процес передачі архівів радянських спеслужб з-під відомств силових органів СБУ, МВС, Міноборони до  Архіву Українського інституту національної пам’яті (ГДА УІНП). Передача документів відбуватиметься в рамках Закону України "Про доступ до архівів репресивних органів комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", який набув чинності 21 травня 2015 року.

Нагадаємо, що минулого року відновлено вільний доступ до розсекречених у 2008—2010 роках документів колишньої радянської спецслужби — ЧК-НКВД-КҐБ, які зберігаються в Архіві СБУ.

Сталий доступ до цих матеріалів повинен бути гарантований кожному на виконання Законів України та Рекомендації № R (2000) 13 Комітету міністрів Ради Європи країнам-членам стосовно європейської політики доступу до архівів, яка як невід’ємну ознаку демократії передбачає обов’язкову можливість  дізнатися об’єктивно про елементи своєї історії.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.