АНОНС: Таємниці Биківні. У Києві відбудеться зустріч із Андрієм Амонсом­

Скільки людей насправді поховано у Биківні? Ким були жертви комуністичного режиму? Чи можна вважати Биківню найбільшим "полем смерті" Сталіна? Як комуністичний режим намагався знищити сліди злочину?

Про це говоритимуть на зустрічі з полковником юстиції Андрієм Амонсом, яка відбудеться в рамках дискусійної програми виставки "Знищення польських еліт. Катинь-Акція АБ" - повідомляє сайт Українського інституту національної пам’яті.

Андрій Амонс як прокурор  військової прокуратури з 1988 року розслідував злочини комуністичного режиму. Масові поховання у Биківні є предметом його зацікавлень протягом більш, ніж 25 років.

У лісі поблизу селища Биківня у 1930-х – початку 1940-х років утаємничено здійснювали масові поховання осіб, репресованих і страчених київським НКВД.

На сьогодні встановлені імена 14191 розстріляної людини, за оцінками дослідників загальна кількість похованих у Биківні становить щонайменше 20 тисяч жертв політичних репресій.

Під биківнянськими соснами також було поховано більше двох тисяч польських громадян – поляків, українців, євреїв та представників інших національностей – які були знищені в рамках Катинського розстрілу навесні 1940 року.  

Вивчаючи документи НКВД та КГБ, Андрій Амонс натрапив на свідчення, як радянські спецслужби намагалися приховати цей злочин, знищивши частину поховань і тисячі документів та речових доказів, знайдених у Биківні на початку 1970-х років.   

 Андрій Амонс (ліворуч) під час досліджень масових поховань у Биківні. Фото Piotr Pogorzelski, Polskie Radio.

 

Зустріч відбудеться в рамках дискусійної програми виставки "Знищення польських еліт. Катинь-Акція АБ".

Документи і фотоматеріали з польських, британських, німецьких та радянських архівів розповідають про долі польських громадян — жертв комуністичного та нацистського тоталітарних режимів.

Виставку підготував Інститут національної пам’яті Польщі. Українська версія постала у співпраці з Українським інститутом національної пам’яті.

Зустріч модеруватиме Олександр Зінченко, радник голови УІНП.

Четвер,  18 червня, 18:30

Адреса: Національний музей історії України, вул. Володимирська, 2.

Більше матеріалів на цю тему доступні за темою "Биківня" 

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.