Історики пояснили, як працюватиме закон про доступ до архівів

Відтепер переглянути та скопіювати документи з архівів репресивних органів комуністичного тоталітарного режиму може кожен охочий. З початку дії відповідного закону архівні установи мають надавати доступ безкоштовно і без обмежень.

Деякі особливості дії Закону України "Про доступ до архівів репресивних органів комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років" роз’яснюють на інфографіці Центру досліджень визвольного руху та Українського інституту національної пам’яті.

 "Щоб отримати документи з архівів потрібна лише ваша заява та документ, що посвідчує особу, вимагати додаткові папери — заборонено, — розповів експерт Центру досліджень визвольного руху та юрист Інституту медіа права Ігор Розкладай. —  Фотографувати чи копіювати документи власними засобами можна безкоштовно без обмежень, а от якщо замовляєте копії у Архіву — тоді слід буде відшкодувати витрати".

Так, наприклад, якщо у документі є якась інформація з обмеженим доступом, то архівіст має право приховати лише саме цю інформацію, але не весь документ. А обмежити доступ можуть лише, якщо жертва репресивних органів чи її рідні подадуть відповідне клопотання.

 Файл великого розміру для друку можна завантажити за посиланням

Як відомо, 21 травня набув чинності Закон України "Про доступ до архівів репресивних органів комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", відповідно до якого запроваджується вільний доступ до архівів та передача їх з-під відомств силових органів до Галузевого державного архіву Українського інституту національної пам’яті (ГДА УІНП).

Закон розроблявся за участі громадськості в рамках програми Центру досліджень визвольного руху "Відкриті архіви" за підтримки Міжнародного фонду "Відродження". Ініціатори переконані, що такий крок не лише допоможе глибше дізнатися про минуле країни, але й буде однією з гарантій неповернення тоталітарних практик у роботі правоохоронних органів та спеціальних служб незалежної України.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.