АНОНС: У Кіровограді обговорять перейменування обласного центру

Якою буде нова назва Кіровограда? Чому важливі зміни інших радянських найменувань населених пунктів? Дослідники з різних міст України зберуться на конференції «Перейменувальні процеси в топоніміці як ціннісний вибір українського суспільства» у Кіровоградській міськраді.

Наукова конференція "Перейменувальні процеси в топоніміці як ціннісний вибір українського суспільства" працюватиме за трьома напрямками:

1. Цивілізаційний вимір зміни топоніміки в Україні.

2. Упорядкування топонімічного ландшафту в контексті процесів декомунізації.

3. Історико-етнологічні, географічні й соціокультурні аспекти процесів перейменування.

"Для того, щоб побудувати нове, ми маємо позбутися тоталітарного радянського минулого. Його символи та діячі мобілізують терористів та російських диверсантів підняти зброю проти Української держави. Тому сьогодні топоніміка перестала бути питанням лише гуманітарної політики – вона стала одним із інструментів національної безпеки", - зазначає голова Українського інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович.

Назва міста Кіровоград походить від псевдоніма секретаря Оргбюро ЦК ВКП(б) та члена Політбюро ЦК ВКП(б) Сергія Кірова (справжнє прізвище Костріков), який, до речі, ніколи не був у цьому місті. Так, у 1934 році тодішній Зінов’євськ унаслідок політичної кон’юнктури перейменували у Кірово. Через 5 років, при утворенні Кіровоградської області, до назви додали іменник - град.  

Четвер, 11 червня, поч. 11:00

Адреса: Кіровоградська міська рада, вул. Велика Перспективна, 41, кімн. 426

Організатори: Український інститут національної пам’яті, Інститут української археографії та джерелознавства, імені М. Грушевського НАН України, Кіровоградський державний педагогічний університет імені Володимира Винниченка, Кіровоградська міська рада, Громадська організація "Спільна дія", Кіровоградське обласне товариство ВУТ "Просвіта" ім. Т. Шевченка.

21 травня вступили у дію декомунізаційні закони. Втілення їх у життя означає, що Україна нарешті безповоротно пориває з болючим радянським тоталітарним минулим.

Мапа країни буде позбавлена тоталітарної символіки у назвах та пам’ятниках, а доступ до документів про репресії та злочини проти людства і людяності буде повністю відкрито.

На перейменування об’єктів топоніміки у громад - 6 місяців. Ще впродовж 3 місяців на пропозиції органів місцевого самоврядування Верховна Рада України затверджуватиме нові назви міст, селищ та сіл. Юридичні особи повинні змінити свої назви впродовж місяця — до 21 червня, ЗМІ — до 21 серпня.

Знаки для товарів і послуг, які містять обмеження згідно закону, мають бути змінені до 21 листопада. Винятки для перейменування становлять назви, пов’язані із видатними радянськими діячами української науки та культури, а також із рухом опору та вигнанням нацистських окупантів з території України.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.