АНОНС: У Кіровограді обговорять перейменування обласного центру

Якою буде нова назва Кіровограда? Чому важливі зміни інших радянських найменувань населених пунктів? Дослідники з різних міст України зберуться на конференції «Перейменувальні процеси в топоніміці як ціннісний вибір українського суспільства» у Кіровоградській міськраді.

Наукова конференція "Перейменувальні процеси в топоніміці як ціннісний вибір українського суспільства" працюватиме за трьома напрямками:

1. Цивілізаційний вимір зміни топоніміки в Україні.

2. Упорядкування топонімічного ландшафту в контексті процесів декомунізації.

3. Історико-етнологічні, географічні й соціокультурні аспекти процесів перейменування.

"Для того, щоб побудувати нове, ми маємо позбутися тоталітарного радянського минулого. Його символи та діячі мобілізують терористів та російських диверсантів підняти зброю проти Української держави. Тому сьогодні топоніміка перестала бути питанням лише гуманітарної політики – вона стала одним із інструментів національної безпеки", - зазначає голова Українського інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович.

Назва міста Кіровоград походить від псевдоніма секретаря Оргбюро ЦК ВКП(б) та члена Політбюро ЦК ВКП(б) Сергія Кірова (справжнє прізвище Костріков), який, до речі, ніколи не був у цьому місті. Так, у 1934 році тодішній Зінов’євськ унаслідок політичної кон’юнктури перейменували у Кірово. Через 5 років, при утворенні Кіровоградської області, до назви додали іменник - град.  

Четвер, 11 червня, поч. 11:00

Адреса: Кіровоградська міська рада, вул. Велика Перспективна, 41, кімн. 426

Організатори: Український інститут національної пам’яті, Інститут української археографії та джерелознавства, імені М. Грушевського НАН України, Кіровоградський державний педагогічний університет імені Володимира Винниченка, Кіровоградська міська рада, Громадська організація "Спільна дія", Кіровоградське обласне товариство ВУТ "Просвіта" ім. Т. Шевченка.

21 травня вступили у дію декомунізаційні закони. Втілення їх у життя означає, що Україна нарешті безповоротно пориває з болючим радянським тоталітарним минулим.

Мапа країни буде позбавлена тоталітарної символіки у назвах та пам’ятниках, а доступ до документів про репресії та злочини проти людства і людяності буде повністю відкрито.

На перейменування об’єктів топоніміки у громад - 6 місяців. Ще впродовж 3 місяців на пропозиції органів місцевого самоврядування Верховна Рада України затверджуватиме нові назви міст, селищ та сіл. Юридичні особи повинні змінити свої назви впродовж місяця — до 21 червня, ЗМІ — до 21 серпня.

Знаки для товарів і послуг, які містять обмеження згідно закону, мають бути змінені до 21 листопада. Винятки для перейменування становлять назви, пов’язані із видатними радянськими діячами української науки та культури, а також із рухом опору та вигнанням нацистських окупантів з території України.

Президент-невдаха. Яка з нього користь?

Президент-невдаха найкраще гострить лезо сокири демократії. Президент-невдаха – це тест на дурнєопірність суспільства, а також – краш-тест для держави. Виявляється, невдахи страшенно корисні для народовладдя.

Коли оголосили останній відбій. Уривок із книжки "Демобілізовані" Алана Олпорта

Демобілізація – це окрема битва, якої у жодному разі не можна програти. Які зміни переживало суспільство Великої Британії після Другої світової війни? Як демобілізовані адаптовувались до мирного життя? Про важку дорогу від війни до миру йдеться у книжці британського історика Алана Олпорта "Демобілізовані: повернення додому після Другої світової війни", яка у січні побачить світ у видавництві "Локальна історія".

Биківня: таємне місце масових поховань жертв сталінського терору

Історія Биківнянських могил — це історія місця масових поховань жертв сталінського терору, яке було приховане від суспільства протягом багатьох років. Биківня — це місце-символ, де були поховані голоси, яких змусили замовкнути. Це не просто могили, це багато людей, кожен із яких міг змінити щось у світі.

Ярослава Музика: зберігачка творів бойчукістів

Підсвідомо відчуваючи небезпеку для заарештованої дружини Ярослави, чоловік Максим Музика сховав твори Михайла Бойчука та його послідовників, що зберігалися вдома, замурувавши роботи між дверима їхньої квартири і суміжнього помешкання сестри. Повернувшись, художниця продовжувала переховувати спадщину Михайла Бойчука, прекрасно розуміючи ступінь ризику.