Україна і Польща обмінялися 15 тисячами документів часів Другої світової війни

Між архівами Служби безпеки України та Польського Інституту національної пам’яті відбувся наймасовіший за 20-річну співпрацю обмін документами — близько 15 тисяч сторінок.

Зокрема українська сторона передала 6527 електронних копій документів про розстріли польських військовополонених у 1940 році в Старобільську, матеріали про провідних діячів ОУН та командирів УПА, а також документи про діяльність радянської диверсійної групи "Арсенал" проти Армії Крайової.

Водночас польська сторона передала нам копію кримінальної справи керівника німецької окупаційної адміністрації в Україні  райхскомісара Еріха Коха.

Директор Бюро надання доступу і архівації документів Інституту національної пам'яті Польщі Рафал Леськевич (ліворуч) та Директор Галузевого державного архіву СБУ Ігор Кулик (праворуч)

Обмін документами відбувся в рамках роботи українців та поляків з підготовки серії науково-документальних видань "Польща та Україна у 30-х – 40-х роках XX століття. Невідомі документи з архівів спеціальних служб". Нагадаємо на сьогодні в цій серії опубліковано 8 томів документів українською та польською мовами, а також дві книги англійською.

Цього року з друку вийде 9-тий. Як розповів директор Архіву СБУ Ігор Кулик, нове видання буде присвячене боротьбі органів безпеки Польської Народної Республіки проти структур українського підпілля у 1944-1947 рр.

 

Нагадаємо, що минулого року відновлено вільний доступ до розсекречених у 2008—2010 роках документів колишньої радянської спецслужби — ЧК-НКВД-КҐБ, які зберігаються в Архіві СБУ.

Сталий доступ до цих матеріалів повинен бути гарантований кожному на виконання Законів України та Рекомендації № R (2000) 13 Комітету міністрів Ради Європи країнам-членам стосовно європейської політики доступу до архівів, яка як невід’ємну ознаку демократії передбачає обов’язкову можливість дізнатися об’єктивно про елементи своєї історії.

Для цього в Україні започатковується процес виведення історичних архівів з під-відання сучасних спецслужб. Ініціатори переконані, що такий крок не лише допоможе глибше дізнатися про минуле країни, але й буде однією з гарантій неповернення тоталітарних практик у роботі правоохоронних органів та спеціальних служб незалежної України.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.