АНОНС: Лекція Вахтанга Кіпіані "Львівський періодичний самвидав"

7 квітня 2015 р. в Центрі міської історії у Львові відбудеться відкрита лекція Вахтанга Кіпіані "Львівський періодичний самвидав 1970-1991 рр.".

Історія непідцензурної преси радянського періоду знаходиться у тіні літературного та мистецького самвидаву. Чимало дослідників взагалі не звертають уваги на журнали, альманахи, газети, які ходили поза офіційним обігом, як на дослідницький феномен. Існує навіть проблема найменування явища – чи можна ідентифікувати як самвидав пресу, яка виникає під час перебудови у 1987-1991 рр.

Люди самвидаву: політики, активісти і журналісти. Львів як ключове місто українського періодичного самвидаву. 

 

Вівторок, 7 квітня 2015 р. о 18.00 

Адреса: Центр міської історії Центрально-Східної Європи, конференц-зал, м. Львів, вул. Академіка Богомольця, 6

Вхід вільний.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.