АНОНС: Лекція Вахтанга Кіпіані "Львівський періодичний самвидав"

7 квітня 2015 р. в Центрі міської історії у Львові відбудеться відкрита лекція Вахтанга Кіпіані "Львівський періодичний самвидав 1970-1991 рр.".

Історія непідцензурної преси радянського періоду знаходиться у тіні літературного та мистецького самвидаву. Чимало дослідників взагалі не звертають уваги на журнали, альманахи, газети, які ходили поза офіційним обігом, як на дослідницький феномен. Існує навіть проблема найменування явища – чи можна ідентифікувати як самвидав пресу, яка виникає під час перебудови у 1987-1991 рр.

Люди самвидаву: політики, активісти і журналісти. Львів як ключове місто українського періодичного самвидаву. 

 

Вівторок, 7 квітня 2015 р. о 18.00 

Адреса: Центр міської історії Центрально-Східної Європи, конференц-зал, м. Львів, вул. Академіка Богомольця, 6

Вхід вільний.

Президент-невдаха. Яка з нього користь?

Президент-невдаха найкраще гострить лезо сокири демократії. Президент-невдаха – це тест на дурнєопірність суспільства, а також – краш-тест для держави. Виявляється, невдахи страшенно корисні для народовладдя.

Коли оголосили останній відбій. Уривок із книжки "Демобілізовані" Алана Олпорта

Демобілізація – це окрема битва, якої у жодному разі не можна програти. Які зміни переживало суспільство Великої Британії після Другої світової війни? Як демобілізовані адаптовувались до мирного життя? Про важку дорогу від війни до миру йдеться у книжці британського історика Алана Олпорта "Демобілізовані: повернення додому після Другої світової війни", яка у січні побачить світ у видавництві "Локальна історія".

Биківня: таємне місце масових поховань жертв сталінського терору

Історія Биківнянських могил — це історія місця масових поховань жертв сталінського терору, яке було приховане від суспільства протягом багатьох років. Биківня — це місце-символ, де були поховані голоси, яких змусили замовкнути. Це не просто могили, це багато людей, кожен із яких міг змінити щось у світі.

Ярослава Музика: зберігачка творів бойчукістів

Підсвідомо відчуваючи небезпеку для заарештованої дружини Ярослави, чоловік Максим Музика сховав твори Михайла Бойчука та його послідовників, що зберігалися вдома, замурувавши роботи між дверима їхньої квартири і суміжнього помешкання сестри. Повернувшись, художниця продовжувала переховувати спадщину Михайла Бойчука, прекрасно розуміючи ступінь ризику.