АНОНС:Дослідники України та Польщі обговорять трагічні сторінки спільного минулого

Про сталінські “поля смерті” в Україні, про українців та поляків – жертв комуністичного терору, про злочинні депортації говоритимуть провідні українські та польські науковці на конференції «Спільне минуле. Українці та поляки – жертви комуністичного терору».

Серед них, зокрема, Володимир В’ятрович, Голова Українського інституту національної пам’яті, Й. В. Генрик Літвін, Надзвичайний та повноважний Посол Республіки Польща в Україні, Юрій Шаповал, доктор історичних наук, професор, Славомір Кальбарчик, доктор історії, керівник відділу наукових досліджень Інституту національної пам’яті Польщі, Олег Бажан, кандидат історичних наук, старший науковий співробітник Інституту історії України НАН України та інші.

У рамках конференції презунтують фільм Першого національного "Місце пам´яті – Биківня" та збірник наукових праць "Биківня в системі політичних репресій УРСР у 19371941 роках: дослідницькі рефлексії та інтерпретації".

Програма конференції:

25 березня з 10.00 до 18.00:

10.00 Вітальні виступи організаторів

10:15 Презентація документального фільму "Місце пам´яті – Биківня", Перший Національний, 2013 рік

11.10 Вступне засідання

12.15 Панель І. Археологія та мартирологія злочину

14.45 Панель ІІ. Злочин сталінських депортацій: дослідження, усвідомлення, пам’ять

17:00 Презентація збірника наукових праць Всеукраїнської наукової конференції – "Биківня в системі політичних репресій УРСР у 19371941 роках: дослідницькі рефлексії та інтерпретації", що відбулася в Києві 20 листопада 2013 року

17.20 Завершення

17.50 Заключне слово організаторів

Програма доступна для завантаження у форматі .pdf: українськоюпольською.

Організатори: Український інститут національної пам’яті, Інститут політичних і етнонаціональних досліджень імені І. Ф. Кураса НАН України, Київське польське культурно-освітнє товариство імені Адама Міцкевича, Міністерство культури України, Національний історико-меморіальний заповідник "Биківнянські могили", Науково-видавниче об’єднання "Дух і Літера", Посольство Республіки Польща в Україні

Адреса: Інститут політичних і етнонаціональних досліджень імені І.Ф. Кураса (м. Київ, вул. Кутузова, 8)

Биківнянські могили - місце масового поховання жертв політичних репресій в СРСР 1937-1941 років. Розташоване в лісовому урочищі неподалік селища Биківня (зараз околиця Києва).

Офіційно будівництво спеціальної зони для таємних поховань радянська влада розпочала у Биківні в 1936 році. Тут здійснювалися масові захоронення осіб, замучених під час допитів або страчених органами Народного комісаріату внутрішніх справ у Києві.

Вироки виконувалися в підвалах приміщення Київського обласного управління НКВД (нині там знаходиться Український інститут національної пам’яті, вул. Липська, 16), звідки тіла вночі відвозили до Биківні. Перед радянсько-німецькою війною заарештованих знищували безпосередньо біля виритих у лісі ям.

Кількість похованих остаточно не встановлена: називають цифри від 6-7 тисяч до більше 100 тисяч жертв. У 2009 році СБУ заявила, що знає і може архівно підтвердити прізвища 14 191 особи, яким було винесено вироки в Києві та які захоронені в Биківні.

На сьогодні в Україні виявлено 18 таких місць захоронень жертв масових політичних репресій 1937-1941 рр. Зокрема: місце, де згодом збудовано Центральний універмаг в Хмельницькому, парк культури і відпочинку у Вінниці, 9-й кілометр Запорізького шосе, центральне міське кладовище в Сумах.

Дивіться також інші матеріали за темою "Биківня"

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.