АНОНС: Експерти обговорять, як Росія використовує історію в зовнішній політиці

Чому в Росії так і не відбулась десовєтизація та як це впливає на її європейських сусідів — дискутуватимуть у Києві на круглому столі «Історія як зброя в зовнішній політиці Росії» за участі відомого латвійського експерта, керівника Центру досліджень політики Східної Європи Андіса Кудорса.

На круглому столі "Історія як зброя в зовнішній політиці Росії" виступить голова правління Центру досліджень політики Східної Європи Андіс Кудорс з темою "Суперечлива історія зовнішньої політики Росії проти країн-сусідів" та голова Українського інституту національної пам'яті Володимир В'ятрович з темою "Російські історичні міфи в інформаційні війні з Україною".

"Росія не змогла вивчити і засудити тоталітарне минуле радянської епохи, процес десовєтизації не відбувся в повному обсязі. Навпаки — спроби засудження комунізму сприймаються як спроби виступити проти Росії як країни, — вважає Андіс Кудрорс. — Питання історії є одним із інструментів Російської публічної дипломатії на підтримку цілей Росії управляти більш широким регіоном — територією колишнього Радянського Союзу".

 

Також в обговоренні візьмуть участь Надзвичайний і повноважний посол Латвійської республіки в Україні Аргіта Даудзе та голова Українського інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович, Андрій Когут, в.о. директора Центру досліджень визвольного руху.

Модераторка: Аліна Шпак, перша заступниця голови Українського інституту національної пам'яті.

Робочі мови: англійська, українська.

Організатори заходу: Посольство Латвії в Україні, Український інститут національної пам’яті, Національний університет Києво-Могилянська академія, Центру досліджень визвольного руху. Круглий стіл "Історія як зброя в зовнішній політиці Росії" пройде в рамках комунікаційної програми головування Латвії в Раді ЄС. 

Вівторок, 17 березня, 15.00

Адреса: Києво-Могилянська академія, Конгрегаційна зала Староакадемічного корпусу, м.Київ, вул. Сковороди, 2

Вхід вільний. Просимо попередньо зареєструватися.

Довідка:

Андіс Кудорс закінчив Латвійський Університет, здобувши  ступінь магістра політичних наук. З 2006 року є експертом та Головою правління Центру досліджень політики Східної Європи. Також викладає як запрошений викладач в Інституті Кеннана Міжнародного наукового центру імені Вудро Вільсона. Очолював робочу групу з питань політики сусідства ЄС.

Написав багато наукових праць, серед яких: "Соціальна пам'ять та ідентичність етнічних росіян в Латвії",  "Російська м’яка сила та невійськовий вплив", "Розуміння Росією публічної дипломатії: між м’якою силою та маніпуляцією", "Інформаційна кампанія Росії проти України" та ін.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.