Спецпроект

До парламенту внесений проект закону про Музей Майдану

Законопроект передбачає серед інших заходів з увічнення пам’яті про події Революції Гідності створення музею на Алеї Героїв Небесної Сотні та відзначення окремого пам’ятного дня.

Проект закону зареєстрували 6 лютого представники усіх фракцій більшості. Його авторами є Єгор Соболєв, Олег Медуниця, Ірина Луценко, Володимир Парасюк, Михайло Гаврилюк, Юрій Шухевич та  Юлія Тимошенко. Про це повідомляє сайт Верховної Ради України. 

Депутати пропонують повернути у державну власність "майновий комплекс підприємства Федерації професійних спілок України "Міжнародний центр культури і мистецтв профспілок України" - Жовтневий палац - та створити на його базі музей Майдану.

Про час голосування щодо цього законопроекту наразі не повідомляється. 

Вчора на брифінгу віце-прем’єр, міністр культури В’ячеслав Кириленко заявив, що "якби вдалось розмістити музей там, то враховуючи місце розташування майбутнього меморіалу пам’яті Небесної сотні, ми б мали справу з єдиним меморіальним комплексом, який би включав до себе музей "Революції гідності" і меморіальну зону вниз від Міжнародного центру культури і мистецтв аж до вулиці Героїв Небесної сотні, де і буде розташований меморіал". 

У зв’язку з цими пропозиціями на середу, 11 лютого запланована прес-конференція представників робочої групи з створення Музею Майдану/Музею Свободи. Про це повідомляє сайт Українського інституту національної пам'яті.  

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.