АНОНС: Як викинути Леніна з голів українців? Міжнародна конференція

Інтелектуали з цілої Європи дискутуватимуть у Києві, як пам’ять впливає на майбутнє.

Посольство Франції в Україні, Французький інститут в Україні, Український інститут національної пам’яті, Європейський форум для України та Центр досліджень визвольного руху запрошують філософів, соціологів, журналістів, істориків, громадських діячів та всіх, кому цікава тема когнференції, обмінятися думками про вплив пам’яті на майбутнє, про виклики та досвід перехідного посткомуністичного періоду і обговорити українські перспективи змін у культурній, соціальній, політичній та економічній сферах.

Як українцям викинути Леніна не лише з постаментів, але й голів — інтелектуали Франції, Грузії, Естонії, Латвії, Польщі, Росії, України та Чехії зберуться на дискусійний форум у столиці України. Серед них, зокрема, Стефан Куртуа, Франсуаз Том, Галя Акерман, Лєв Гудков, Александр Вондра, Адам Міхнік, Вітаутас Ландсбергіс, Віталій Портніков, Володимир В’ятрович, Юрій Рубан та Вадим Скуратівський.

 

Представники колишніх соцкраїн та європейські експерти поділяться досвідом, що вдалося і що не вдалося у сфері декомунізації, як відбулася люстрація, як була досягнута (чи не досягнута) національна згода щодо болісних реформ. 

Як підприємництво змінює суспільні процеси? Як совкова система управління досі генерує корупцію та фальсифікації? Як слід діяти, щоб розвіяти міфи про "справедливе радянське суспільство" і протистояти російській пропаганді? Ці та інші питання на порядку денному конференції. 

Програма проведення конференції:

12 грудня з 14.00 до 19.00 - Київський національний університет імені Тараса Шевченка

Сесія 1. Як вилікувати травми тоталітарного минулого: цинізм, страх, недовіру

Сесія 2. Як позбавити історичну пам’ять від радянських історичних міфів?

13 грудня з 9.00 до 19.00 - Дипломатична академія України

Сесія 3. Вдалий та невдалий досвід декомунізації колишніх соцкраїн

Сесія 4. Як перемогти інерцію совкового підходу в державному управлінні і суспільних відносинах

Сесія 5. Як економіка міняє менталітет

Заключна сесія "Quo vadis?".

Зареєструватися до участі можна до 9:00 ранку п’ятниці, 12 грудня на сайті ЦДВР.

Додаткова інформація, організація інтерв’ю, детальна програма за запитом: contact@ifu.kiev.ua, (044)4822371 (Вікторія Томенчук).

Пряму інтернет-трансляцію конференції забезпечує BeTv. Інформаційний партнер — Український тиждень

Програма заходу на сайті ЦДВР.

Прес-центр Центру досліджень визвольного руху:

history@cdvr.org.ua

тел./факс: +380 32 247-45-22

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.