Півтисячі годин спогадів про Євромайдан стануть частиною "Архіву Майдану"

Понад 300 інтерв’ю з активістами Майдану записали Український інститут національної пам’яті та громадська організація "Фонд збереження історії Майдану" для проекту "Майдан: усна історія".

Про те, як зберегти спогади про Майдан, 24 грудня розповіли учасники проекту на презентації у виставковому просторі "Творчість Свободи: (р)еволюційна культура Майдану" в Музеї Гончара.

За словами Голови Українського інституту національної пам’яті Володимира В’ятровича, перших 144 аудіоінтерв’ю співробітники УІНП записали ще весною безпосередньо на  Майдані Незалежності.

"Це розмови з учасниками Самооборони Майдану, волонтерами, переважно з тими, які приїхали з регіонів і ще у березні-квітні залишалися у столиці. На цих записах зафіксовні розповіді представників усіх областей України", - розповів він.

У липні Інститут національної пам’яті розпочав співпрацю з громадською організацією "Фонд збереження історії Майдану".

З того часу співробітники УІНП записали 110 відеоінтерв’ю - це більше 300 годин розмов із представниками різних ініціатив Майдану, зокрема бійцями сотень Самооборони, мистецької сотні, Громадського сектору Євромайдану, Євромайдан SOS, ІТ намету, медиками, психологами, священиками та ін.

 Під час презентації проекту "Усна історія Майдану"

"У 90-х ще були живі свідки подій Перших визвольних змагань, проте ніхто їх не записував, хоча техніка дозволяла. Спогадів про Помаранчеву революцію записано дуже мало, як і про Революцію на граніті. Ми не маємо повторити цю помилку, тому повинні ловити момент", - вважає Володимир В’ятрович.

"Ми плануємо зібрати максимум інтерв’ю з учасниками Майдану та, по можливості, іншої сторони, щоб створити архів Майдану, який служитиме джерельною базою для істориків, режисерів-документалістів, соціологів, психологів та ін.

У майбутньому матеріали будуть доступні широкому загалу, а також будуть використані в експозиції Музею Свободи / Музею Майдану", - повідомила Іванна Кобєлєва, координатор проекту УІНП "Майдан: усна історія".

Семен Глузман, очільник "Фонду збереження історії Майдану", правозахисник, політв'язень, президент Асоціації психіатрів України, наголосив на важливості запису усних історій саме тепер: "Совєтська дійсність привчила нас до забуття. Змінювались міфи, змінювались імена, зникали розстріляні і з’являлись ті, хто буде розстріляний потім. В результаті всіх привчили до відносності пам’яті і самої історії. Саме тому ми зобов’язані з усіма можливими деталями записати і проаналізувати Майдан".

Режисер-документаліст Наталія Машталер уже записала 53 відеоінтерв’ю з учасниками Майдану та розповіла, що іноді одне інтерв’ю може тривати і до 6-7 годин.

"Для того, щоб вийшло гарне інтерв’ю, той біль, яким з тобою люди діляться, їх сльози та розчарування, страшні епізоди Майдану, що закарбувались у них в пам’яті, треба пропустити через себе. Сподіваюсь, висловившись, вони отримують полегшення. З іншого боку, ця робота тебе захоплює, надихає, бо ти знайомишся з людьми, за яких тебе переповнює гордість, які вселяють надію та впевненість про гарне майбутнє нашої країни," - каже пані Машталер.

У загальному підсумку до архіву Майдану вже зібрано понад 300 інтерв’ю, що складають близько 500 годин спогадів.

Проект "Майдан. Усна історія" відкритий для співпраці, цікавих ідей, нових спогадів. Всі бажаючі долучитися до цієї важливої справи можуть звертатися з пропозиціями до Українського інституту національної пам’яті або "Фонду збереження історії Майдану" (тел. 097-647-98-64, 095-595-50-70).

Уривки відео можна переглянути на каналі youtube Українського інституту національної пам’яті та на facebook сторінці Фонду збереження історії Майдану.

Джерело: сайт Українського інституту національної пам'яті

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.