АНОНС. 1989 рік. Кінець системи. Пробудження націй

20 грудня цього року в Музеї історії міста Києва відбудеться виставка «1989. Кінець системи», після відкриття виставки розпочнеться дискусія «1989 – рік пробудження націй».

Музей історії міста Києва, Польський інститут у Києві, Чеський Центр, Посольство Угорщини в Україні запрошують на відкриття виставки "1989. Кінець системи" та дискусію  "1989 – рік пробудження націй"

Відкриття виставки відбудеться у суботу, 20 грудня 2014 року, о 12:00 у приміщенні Музею історії міста Києва (вул. Богдана Хмельницького, 7) – 4 поверх.

Після церемонії відкриття виставки о 13:30 розпочнеться дискусія за участі істориків та учасників подій – 2 поверх Музею.

У 1989 році Європа зі східного боку "залізної завіси" стала ареною неймовірного досвіду. Як рідко в історії, багато народів упродовж короткого відрізка часу змірялися з шансом змінити свою долю. У січні передвістя системних змін були ледве помітні. У грудні – нове незалежне буття стало дійсністю у Польщі, Угорщині, Чехословаччині. У країнах, які провели демократизацію і які з часом було прийнято до Європейського Союзу, після 25 років рецидив комунізму здається неправдоподібним. Однак 2014 рік в Україні нагадує, що після 1989 року вся Європа не змінилася, а лише пересунула на схід свій кордон.

Виставку підготував осередок "Карта" у Варшаві. Вона складається з 29 стендів, на яких розміщено фотографії та текст, що стосуються не лише повалення комунізму та польського шляху до демократії, а й впливу подій у Польщі на визвольні рухи в Угорщині, колишніх НДР та Чехословаччині, Болгарії, Румунії й колишніх Прибалтійських республіках.

Важливим меседжем виставки є те, що процеси, які відбувались у 1989 році, залежали один від одного. Тому кожен стенд, який стосується 1989 року, представляє сегмент з хронологією подій у кожній країні. На стендах, присвячених процесам трансформації за кордоном, розміщена інформація з Польщі або інших країн регіону.

Текст виставки розбавлений цитатами учасників зазначених подій, а також уривками спогадів зі щоденників звичайних громадян. Завдяки цим елементам відвідувач має можливість ознайомитись з історією повалення комунізму в конкретному регіоні Центрально-Східної Європи з перспективи часу.

Польщу під час дискусії представлятиме президент фундації "Kaртa", головний редактор історичного квартальника "Карта", автор монографії Театру Восьмого Дня "Восьмий день" та автобіографічних записок "Епізод-щоденник замкнення" Збіґнєв Ґлюза.

Чехію – голова Групи усної історії Інституту вивчення тоталітарних режимів у Празі, редактор збірки інтерв'ю та есе про протести проти вторгнення країн Варшавської угоди до Чехословаччини у 1968 році "За вашу і нашу свободу" Адам Хардлік.

Вхід вільний

Польський Інститут у Києві – тел.: (044) 288 03 04 web: www.polinst.kiev.ua

Президент-невдаха. Яка з нього користь?

Президент-невдаха найкраще гострить лезо сокири демократії. Президент-невдаха – це тест на дурнєопірність суспільства, а також – краш-тест для держави. Виявляється, невдахи страшенно корисні для народовладдя.

Коли оголосили останній відбій. Уривок із книжки "Демобілізовані" Алана Олпорта

Демобілізація – це окрема битва, якої у жодному разі не можна програти. Які зміни переживало суспільство Великої Британії після Другої світової війни? Як демобілізовані адаптовувались до мирного життя? Про важку дорогу від війни до миру йдеться у книжці британського історика Алана Олпорта "Демобілізовані: повернення додому після Другої світової війни", яка у січні побачить світ у видавництві "Локальна історія".

Биківня: таємне місце масових поховань жертв сталінського терору

Історія Биківнянських могил — це історія місця масових поховань жертв сталінського терору, яке було приховане від суспільства протягом багатьох років. Биківня — це місце-символ, де були поховані голоси, яких змусили замовкнути. Це не просто могили, це багато людей, кожен із яких міг змінити щось у світі.

Ярослава Музика: зберігачка творів бойчукістів

Підсвідомо відчуваючи небезпеку для заарештованої дружини Ярослави, чоловік Максим Музика сховав твори Михайла Бойчука та його послідовників, що зберігалися вдома, замурувавши роботи між дверима їхньої квартири і суміжнього помешкання сестри. Повернувшись, художниця продовжувала переховувати спадщину Михайла Бойчука, прекрасно розуміючи ступінь ризику.