У Львові українці та поляки спільно молилися про примирення

1 листопада на українському й польському військових меморіалах Личаківського цвинтаря у Львові відбулась польсько-українська молитва примирення.

Повідомляє PoloNews, посилаючись на часопис Ї .

Спільна молитва за участі Римо та греко-католицького духовенства відбулась на територію меморіалу "Орлят" та біля памʼятника воїнам УГА із запалювання свічок і покладання квітів.

 Генеральний консул Польщі у Львові Ярослав Дрозд та віце-ректор Українського католицького університету Мирослав Маринович під час жалобної урочистості на Личаківському цвинтарі у Львові. Фото часопису Ї

Також відбулась молитва біля поховань воїнів АТО та загиблих на Майдані.

Перший раз польсько-українська молитва відбулася 1 листопада 2002 року, за участю кардиналів Любомира Гузара та Мар’яна Яворського, дисидентів Яцека Куроня та Михайла Гориня і ще близько сотні громадських лідерів з України та Польщі.

Нагадуємо, що у ніч на 1 листопада 1918 року українці, скориставшись моментом розпаду Австро-Угорської імперії, перейняли владу у Львові, проголосили Західно-Українську Народну Республіку (ЗУНР) та закликали усі етнічні громади краю до участі в її розбудові. Проте польське населення, яке чисельно переважало у тодішньому Львові, виступило проти. Після прибуття військових підрозділів з Польщі та тритижневих боїв нечисленним українським частинам довелося залишити місто.

 

Обидві посталі по Першій світовій війні держави – Польща та ЗУНР – були змушені виборювати незалежність у новій війні. Нині ті, хто воював один проти одного на початку минулого століття, спочивають поруч на Личаківському цвинтарі у Львові, а їх нащадки разом моляться за упокій душ своїх прадідів.

Окрім того, 1 листопада згідно церковного календаря Римо-католицької церківи День Усіх Святих.  

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.