28 жовтня – День вигнання нацистських окупантів, а не визволення України – УІНП

Український інститут національної пам’яті пропонує використовувати термін "вигнання нацистських окупантів із України" замість сполучення "визволення України від фашистських загарбників".

28 жовтня Україна вшановуватиме 70-ту річницю вигнання нацистських окупантів із України.

Український інститут національної пам’яті звертається до українських медіа, органів державної влади та місцевого самоврядування вшанувати українців, які віддали життя, виганяючи нацистських окупантів в лавах Червоної армії або Української повстанської армії.

У методичних матеріалах УІНП рекомендується у цей день провести меморіальні заходи біля могил Невідомого солдата.

"Термін "визволення" передбачає волю, свободу, а у 1944 році Україна не стала вільною. Із вигнанням нацистських окупантів Україна не отримала волі, а опинилася під іншим пануванням, результатом якого стали масові репресії та депортації, зокрема сотень тисяч українців, поляків та цілого кримськотатарського народу", - пояснює Голова Українського інституту національної пам’яті к.і.н. Володимир В’ятрович.

"Теза 70 років "визволення" є продовженням існування радянських пропагандистських кліше, якими досі послуговується Росія у війні з Україною", — додав керівник УІНП.

СРСР ставив за мету не визволення українського народу, а відновлення тоталітарного режиму на цих територіях. Свободу український народ виборов 24 серпня 1991 року — визволення України відбулося тільки з розпадом Радянського Союзу.

Нагадаємо, цьогоріч Україна відмовилася від вшанування пам’яті про Другу світову війну у рамках радянської пропагандистської концепції Великої Вітчизняної війни, як це досі відбувається в Росії.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.