На Волині перепоховали останки 1494 жертв нацистів і комуністів

У Володимирі-Волинському за участю офіційних осіб з української та польської сторони відбулася церемонія перепоховання останків жертв масових розстрілів НКВД та Гестапо: українців, поляків та євреїв.

23 вересня 2014 року за участю представників України та Польщі на Федорівському кладовищі Володимира-Волинського відбулося перепоховання останків жертв масових розстрілів, виявлених на території городища Вали.  

Ще в 2011 році українські та польські науковці сформували спільну українсько-польську експедицію державного підприємства "Волинські старожитності" та Ради Охорони Пам’яті Боротьби і Мучеництва, яка провела колосальну роботу із виявлення та ексгумації останків жертв, що були замордовані в катівнях.

 

Українську сторону представляли голова Українського інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович та відповідальний секретар Державної міжвідомчої комісії у справах вшанування пам’яті жертв війни та політичних репресій при Кабінеті Міністрів України Святослав Шеремета, представники керівництва області, польську делегацію очолив заступник міністра оборони Мацей Янковскі.

Голова УІНП В’ятрович наголосив: "2640 чоловіків, жінок, дітей — це цифра жертв, виявлених на сьогодні, і вона ще не остаточна. Ми не знаємо їхніх імен чи тим паче біографій. Завдяки віднайденим в землі предметам можемо лише здогадуватися, що серед вбитих українці, поляки, євреї. Завдяки віднайденим кулям — дізналися, що вбивцями були два найстрашніших тоталітарних режими в історії людства — комуністичний та нацистський. Цього надто мало, щоб віддати належну шану усім вбитим, але цього досить, аби засудити убивць".

У 2014 році дослідники виявили та ексгумували тіла 1494 жертв, перепоховання яких і відбулося сьогодні на комунальному кладовищі Володимира-Волинського. Разом за всі сезони вже ексгумовано 2640 останків людей, що стали жертвами масових розстрілів, вчинених НКВД та Гестапо.

На Волині перепоховали 747 мирних людей, розстріляних у 1941 році

Ексгумаційну роботу здійснила спільна українсько-польська експедиція державного підприємства "Волинські старожитності" (керівник – Олексій Златогорський) та Ради охорони пам’яті боротьби і мучеництва (керівник – професор Анджей Кола).

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.