На Тернопільщині говорили про Першу світову

В Державному архіві Тернопільської області відбувся круглий стіл "1914-2014 роки. Перша світова війна: українське питання, уроки історії".

Про це повідомляє "Майдан".

Учасники у висновковій частині озвучили тезу: українське суспільство має виробити нові підходи до вивчення історії Першої світової війни у ретроспективі до сьогодення.

Особливої уваги заслуговує її перебіг у розрізі військової історії, політичної, історії дипломатії, розвитку науки і техніки та роль українців у ній.

Для майбутніх інтеграційних процесів України у європейське співтовариство потрібно перейти на якісно новий рівень у впорядкуванні військових поховань Першої світової війни.

На території Тернопільщини, окрім українських військових поховань, є також німецькі, австрійські, турецькі, польські та російські цього періоду.

В оці тайфуна. Як проголосили Акт Злуки

У цей день здавалося, що буревії історії втомилися і зупинили свій руйнівний рух. Насправді над Київом зупинилося "око тайфуну", де вітру може не бути. Навколо ж української столиці усе пригиналося від буревіїв.

Коли оголосили останній відбій. Уривок із книжки "Демобілізовані" Алана Олпорта

Демобілізація – це окрема битва, якої у жодному разі не можна програти. Які зміни переживало суспільство Великої Британії після Другої світової війни? Як демобілізовані адаптовувались до мирного життя? Про важку дорогу від війни до миру йдеться у книжці британського історика Алана Олпорта "Демобілізовані: повернення додому після Другої світової війни", яка у січні побачить світ у видавництві "Локальна історія".

Биківня: таємне місце масових поховань жертв сталінського терору

Історія Биківнянських могил — це історія місця масових поховань жертв сталінського терору, яке було приховане від суспільства протягом багатьох років. Биківня — це місце-символ, де були поховані голоси, яких змусили замовкнути. Це не просто могили, це багато людей, кожен із яких міг змінити щось у світі.

Ярослава Музика: зберігачка творів бойчукістів

Підсвідомо відчуваючи небезпеку для заарештованої дружини Ярослави, чоловік Максим Музика сховав твори Михайла Бойчука та його послідовників, що зберігалися вдома, замурувавши роботи між дверима їхньої квартири і суміжнього помешкання сестри. Повернувшись, художниця продовжувала переховувати спадщину Михайла Бойчука, прекрасно розуміючи ступінь ризику.