В Росії підрізали історика, який виступав за цілісність України

Російський історик Алєксандр Скобов госпіталізований з ножовими пораненнями в Єлизаветинську лікарню Петербурга (РФ).

Про це повідомляє Інформаційний спротив із посиланням на Грани.ru.

Наразі Скобова прооперовано, він перебуває в хірургічному відділенні.

За словами історика, на нього напали біля будинку. Нападники відібрали у нього мобільний телефон та документи.

Щойно після того, як стало відомо про напад на Скобова, прес-секретар "Іншої Росії" Алєксандр Аверін розмістив в твіттері такий запис:

 

У середині 2000-х років Скобов послідовно виступав на захист активістів Націонал-більшовицької партії, які зазнавали тоді репресій путінського режиму. Навесні і влітку цього року історик опублікував на "Гранях" кілька яскравих статей про реакційний і терористичний характер донецько-луганського заколоту.

Скобов - колишній радянський політв'язень. 2 лютого 1976 року, напередодні відкриття XXV з'їзду КПРС, в Ленінграді з галереї Гостиного двору активісти руху "Нові ліві" розкидали близько сотні листівок із закликами до повалення тиранії чиновників і встановлення справжнього гуманного соціалізму.

Серед учасників акції був Скобов. Тоді його виключили з комсомолу і з першого курсу історичного факультету Ленінградського держуніверситету.

Наприкінці 1978 року Скобов, активний учасник групи "Ліва опозиція" і редактор самвидавного журналу "Перспективи", був заарештований. Він відмовився від еміграції з СРСР і був поміщений за вироком суду в психіатричну лікарню.

Після звільнення в 1981 році Скобов узяв активну участь у діяльності незалежної профспілки СМОП. У грудні 1982 року знову був заарештований і знову поміщений в психіатричну лікарню, звідки вийшов у 1985 році.

Скоби брав участь у діяльності "Демократичного Союзу", за що в 1988 році зазнав обшуку поряд з чотирма іншими фігурантами у "справі № 64". Це остання справа за статтею 70 КК РРФСР у старому формулюванні (антирадянська агітація). Справа була закрита в 1989 році у зв'язку із зміною формулювання статті.

З 1990 року Скобов викладав у школі. Ним написано навчальний посібник для старших класів "Історія Росії: 1917-1940".

Скоби бере активну участь у політичному житті. У 2009-2011 роках він був членом координаційної ради петербурзького відділення руху "Солідарність". У березні 2010 року підписав звернення російської опозиції "Путін має піти".

Як відомо, у березні 2014 року з посади в Московському інституті міжнародних відносин було звільнено професора Андрєя Зубова, який засудив вторгення Росії у Крим, порівнявши його з гітлерівською анексією Австрії у 1938 році.

Що сказав Мотика? – відповідь професора Богдана Гудя на тему Волинської трагедії

26 жовтня в етері Українського радіо прозвучало інтерв'ю журналістки Світлани Мялик з відомим польським істориком, головним фахівцем із проблем Волині'43 професором Ґжеґожем Мотикою. Позаяк один із фрагментів цієї майже годинної розмови стосується моєї скромної особи, що гірше – містить низку інсинуацій і неправдивої інформації, прокоментую його для, насамперед, українських слухачів/читачів.

Боротьба між радянськими силами та підрозділами УПА на ПЗУЗ в 1944 році

4 листопада передчасно помер дослідник і популяризатор історії українського визвольного руху Владислав Сапа. У пам’ять про нього «Історична правда» публікує дослідження Владислава, яке одержало відзнаку історика Володимира В’ятровича на конкурсі студентських наукових робіт «Український визвольнй рух» 26 жовтня 2013 року, але досі не публікувалося.

Отець Василь Кушнір. Перший президент Комітету українців Канади

Абревіатура КУК в оперативних документах мдб/кдб срср завжди фігурувала поряд із фразами "антирадянська діяльність", "українські буржуазні націоналісти", "непримиренні вороги Радянського Союзу". Подібних епітетів удостоювалися й активні діячі, які створювали та розбудовували цю потужну громадсько-політичну організацію. Серед них – отець Василь Кушнір, перший президент Світового конгресу вільних українців.

Харитина Кононенко. "Та, що йшла за покликом Києва"

З відновленням незалежності Київ щороку вшановує Олену Телігу, лицарку й музу національно-визвольної боротьби. Проте жодна київська вулиця не має навіть невеличкого пам'ятного знака на честь Харитини Кононенко, на 6 років старшої за Телігу діячки, яка була активною учасницею Української революції в нашій столиці.