У ФРН нагородили людей, які боролися з соціалістичною Німеччиною

У столиці Німеччини відбулося нагородження лауреатів Німецької національної премії 2014 року.

З нагоди 25-ї річниці падіння Берлінської стіни ними стали троє активістів протестного руху в Німецькій демократичній республіці [НДР - соціалістична частина Німеччини після Другої світової], повідомляє dw.de.

Також нагороду отримав архів "Громадянський рух", розташований у Лейпцигу, де восени 1989 року почалися мирні демонстрації, які у результаті привели до возз'єднання Німеччини.

Премія вручена пасторам з Лейпцига Крістіану Фюреру і Крістофу Вонненберґеру, а також правозахиснику Уве Швабе.

За словами засновників премії, в особі цих людей нагороджені всі жителі НДР, які в 1989 році виходили з протестом на вулицю.

"Я виступаю від імені тих багатьох, хто заслужив цю нагороду, - наголосив Швабе. - Це були люди, які своєю мужністю, незважаючи на загрозу відкриття вогню по демонстрантах, змусили комуністичну диктатуру встати на коліна".

Еколог і правозахисник Швабе восени 1989 році був першим кандидатом на арешт в списку органів держбезпеки НДР.

Пастори Фюрер і Вонненбергер були ініціаторами проведення молебнів про світ, що переросли в масову протестний рух, в якому брали участь десятки тисяч противників східнонімецького режиму. Під гаслом "Ми - народ" вони мирно виступали за демократичне оновлення держави.

Німецька національна премія вручається з 1997 року. Присуджує її Німецький національний фонд, розташований у Гамбурзі. Премія вшановує осіб та організації, які сприяли возз'єднанню Німеччини та зміцненню її ролі в Європі. Призовий фонд - 60 тисяч євро.

Дивіться також інші матеріали за темою "НДР"

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.