Інститут російської історії напише історію "Новоросії" для українців

Інститут російської історії Російської академії наук напише наукове дослідження про "історію Новоросії".

Про це повідомляє російська служба ВВС. з посиланням на директора інституту, доктора історичних наук Юрія Пєтрова.

На думку московського історика, Новоросія об'єктивно існує як історичний та культурний феномен. При цьому Пєтров зараховує до території Новоросійської губернії XIX сторіччя Харківську і Полтавську область, які належали до Слобожанської України.

"На заході це гирлі Дністра, на сході Північний Кавказ, на півночі район нинішнього Луганська та Харкова", - описує "новоросійські" кордони академік.

За його словами, РАН прагне повернути поняття "Новоросія" в історичну науку: "Це не просто забуте слово, воно точно відображає специфіку краю, і, на мій погляд, заслуговує відродження".

"Ми маємо намір до кінця 2015 року підготувати велику повномасштабну наукову працю з історії Новоросії, яка могла би згодом послужити основою методичного посібника для шкільких учителів у регіоні, - поділився планами росіянин. - Незалежно від майбутнього статусу Донецької та Луганської областей, вивчення історії краю поряд з історією країни має право на існування в державі, що претендує на звання демократичної".

Пєтров зазначив, що ініціатива написання такої роботи виникла в нього на нещодавньому "круглому столі з проблем Новоросії", організованому Російським історичним товариством [головою товариства є Сєрґєй Наришкін, який до того був керівником президентської Комісії з протидії спробам фальсифікації історії на шкоду інтересам Росії, опікунську раду РІТ очолює Владімір Путін].

"Нам ніхто не диктує, що писати, і слава Богу, - додав науковець. - Проблема у спробах на ґрунті історії протиставити наші народи, заперечити їхею давню спорідненість, сформувати ідею українства як чогось докорінно відмінного і навіть несумісного з російськістю".

У липні 2014 року повідомлялося, що в Держдумі РФ хочуть офіційно називати південь і схід України Новоросією.

Новоросія - адміністративна назва, запроваджена у XVIII сторіччі імперською адміністрацією в Санкт-Петербурзі для земель Війська Запорізького та Кримського Юрту (ханства). За царату використовувалася як політичний термін.

Новоросійська губернія існувала на козацьких і татарських землях двічі: в 1764-1783 рр. з центром у Кременчуку і в 1796-1802 рр. з центром у Новоросійську (пізніше Катеринослав, нинішній Дніпропетровськ).

У XIX сторіччі губернію було розділено на три - Катеринославську, Херсонську і Таврійську. Частина території нинішнього Донбасу (Луганськ, Донецьк, Артемівськ, Маріуполь) входила до Катеринославської губернії зі столицею в нинішньому Дніпропетровську. До неї ж належали Таганрог і Ростов-на-Дону (нині територія РФ).

Північні землі нинішнього Донбасу ніколи не належали до "Новоросії". Слов'янськ (козацький Тор), Краматорськ, Старобільськ, Біловодськ були у складі Слобожанської України (в ті часи Харківської губернії).

Здобуті в результаті війн із Османською імперією землі Дикого степу від Дністра до Кубані колонізовувалися переважно українцями.

На думку відомого дослідника історичної демографії, москвича Володимира Кабузана, частка українців у Херсонській та Катеринославській губерніях (разом) в середині ХІХ сторіччя складала 74%.

Дивіться також:

Історія Новоросії та її етнічний склад

Підручник РФ для школярів Криму: "Запретили русский"

Наришкін звинуватив Фінляндію в анексії Фінляндії

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.