У Держдумі хочуть замінити прапор РФ на прапор Російської імперії

Депутат Держдуми Росії, член вищої ради ЛДПР Міхаіл Дєґтярьов підготував законопроект про внесення змін у федеральний конституційний закон "Про державний прапор РФ".

Про це повідомляють "Известия".

Поправка передбачає зміну існуючого офіційного прапора Росії з біло-синьо-червоного триколора на імперський чорно-жовто-білий штандарт.

На думку дупетата, "возз'єднання з Кримом, створення Митного союзу і зростання патріотичних настроїв повинні відбуватися під прапором переможної епохи в російській історії".

У пояснювальній записці до законопроекту жиріновєц відзначив, що в період повсюдного використання чорно-жовто-білого імперського прапора територія Росії значно збільшилася. Саме тоді, мовляв, до складу Росії вперше увійшли півострів Крим і територія Східної Пруссії, Аляска, Кавказ, Польща, Прибалтика, Середня Азія і Фінляндія.

"Сучасний триколор, який повернув у метушні Борис Єльцин, з народом не обговорювався, жодних досліджень не проводилося, всі рішення в країні початку 1990-х приймалися під диктовку американських радників", - обурився Дєґтярьов.

Біло-синьо-червоний прапор, як вважається, був запроваджений в кінці XVII століття царем Петром I на основі прапора Голландії.

Чорно-жовто-білий прапор Росії, він же прапор династії Романових, мав де-факто статус державного прапора з 1858 до 1896 рік, після підписання указу Олександра II про затвердження "кольору національної російської кокарди".

Тим часом перший заступник голови комітету Держдуми з конституційного законодавства і державного будівництва Вячєслав Лисаков зазначив, що у нього немає ніяких претензій до сьогоднішнього прапору Росії.

Як відомо, у липні 2014 року Дєґтярьов пропонував повернути в російській мові для України офіційний термін "Малоросія".

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.