В інтернеті вивісили архіви ОУН, які пролежали півсторіччя в землі

Два архіви ОУН 1947-1951 років, які пролежали в землі понад 50 років, Центр досліджень визвольного руху відреставрував та виклав у вільний інтернет-доступ.

Документи можна переглянути на сайті Електронного архіву визвольного руху, повідомляє прес-служба ЦДВР.

Архів Бібрецького районного проводу Організації українських націоналістів знайшли закопаним у молочному бідоні в сусідньому Пустомитівському районі Львівської області ще у травні 2011 року.

Серед документів, які передали Центру досліджень визвольного руху, — листівки, часопис "Ідея і чин", інформативні, касові звіти підпілля ОУН, дані про діяльність колгоспів, списки арештованих та депортованих за 1944-1951 рр., комуністів персонального складу радянських адміністративних і каральних структур, машинно-тракторних станцій  і комсомольців, шкіл та вчителів по Бібрецькому району Львівської області та ін.

"Цікавою в знахідці є серія із двох бофонів на Великодню тематику, номіналами п’ять та двадцять карбованців. Це своєрідні квитанції на бойовий фонд, які видавались населенню за кошти або, приміром, продукти, віддані для потреб підпілля ОУН. Вони виконували як фінансову, так і пропагандистську функцію", — розповідає керівник архіву ЦДВР Андрій Усач.

Переглянути документи з Бібрецького архіву можна за посиланням.

В іншому архіві, знайденому у травні 2012 року в колишньому Рава-Руському (нині — Жовківському) районі Львівської, є підпільні видання.

"Виявлені брошури, часопис "Бюро інформації УГВР" [Української головної визвольної ради — підпільного парламенту], листівки дають змогу прослідкувати тематичне поле інформаційних матеріалів підпілля ОУН, які поширювались як серед власне підпільників, так і цивільного населення на межі 1940-1950-х рр.", —  зазначає архівіст.

Переглянути Рава-Руський архів можна за посиланням.

На думку Усача, складені підпільниками списки можуть зацікавити не лише родичів, але й істориків, стати вагомим статистичним джерелом відповідних досліджень.

Нагадаємо, що Електронний архів визвольного руху є спільним проектом ЦДВР, ЛНУ імені Франка та музею "Тюрма на Лонцького".

Раніше Е-архів викладав в інтернет колекції документів, дотичних до:

- "мельниківського" підпілля - так званої ОУН(м);

- щоденникових записів бійців УПА;

- Карпатської України;

- шифрування і кодування документів ОУН;

- Волинської трагедії;

- масових розстрілів в'язнів НКВД улітку 1941 року;

- польського підпілля у Львові 1942-44 років;

- дослідження ідеолога ОУН про фашизм (1946);

- останнього командира УПА Василя Кука.

Сьогодні в Е-архіві доступні копії понад 15 тисяч документів.

Дивіться також інші матеріали за темами "Архіви" та "ОУН"

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.