Вийшли нові книги Ярослава Тинченка

Книгарня "Є" спільно з видавництвом "Темпора" запрошують на презентацію двох нових книжок історика Ярослава Тинченка.

Час і місце: 19 червня, 18:00. Київ, вул. Лисенка, 3 (метро "Золоті Ворота").

Книга "Під зіркою Давида. Єврейські національні формування в Україні в 1917-1920 роках" присвячена юнакам-євреям, які прагнули створення власної держави.

У 1917 році переважна більшість населення колишньої Російської імперії брала активну участь у революційних подіях. Значна частина єврейської молоді пішла в Червону гвардію й отримала більшовицькі партквитки.

І лише незначна кількість євреїв — переважно з Півдня та Заходу України — скористалась революційними можливостями, аби порушити питання про переселення до Палестини — з метою створення власної держави.

Прихильники єврейської державності, сіоністи пліч-о-пліч співпрацювали з діячами молодої української республіки. У складі УНР функціонувало міністерство єврейських справ і навіть були сформовані збройні загони сіоністського спрямування...

У листопаді 1919 року рештки цих загонів відпливли з Одеси до Палестини. Фактично з них і почалася історія державотворення Ізраїлю.

Книга "Війська Ясновельможного Пана Гетьмана. Армія Української Держави, травень-грудень 1918 року" присвячена армії Української Держави Павла Скоропадського.

У військовій галузі — організації українських збройних сил — гетьман скористався здобутками свого попередника, військового міністра Центральної Ради Олександра Жуковського. Характерною відмінністю від періоду Центральної Ради стали хіба що зовнішні ознаки, зокрема уніформа.

"Барвисті" сердюки та конвойці, характерні "гетьманські" погони, закарбовані на фотонегативах і в хроніці того часу, назавжди увійшли до вітчизняної історії. Саме їм і присвячене це дослідження.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.