Спецпроект

У ДНР хочуть забрати з музеїв танки без двигунів і гармати без затворів

Представники ДНР вимагають від міської влади Донецька передати військову техніку з музею на потреби ДНР.

Про це повідомляють Новини Донбасу із посиланням на міського голову Донецька Олександра Лук'янченка.

За словами мера, йому принесли папір із такою вимогою.

Лук'янченко вважає вимогу абсурдом. Він також заявив, що розглядає це як піар-хід зі сторони ДНР.

У свою чергу начальник управління зі зв'язків з громадськістю Донецької міськради Максим Ровінський заявив: "Там же немає двигунів, це ж коробки".

Як відомо, у травні 2014 року терористи із самопроголошеної "Донецької народної республіки" вилучили з музею в меморіальному комплексі "Твоїм визволителям, Донбасе!" макет протитанкової рушниці Симонова ПТРС-41, а також два масогабаритних макети автоматів АК-47 "для захисту республіки".

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.