Москвичі завалили квітами стелу "Місто-герой Київ" біля Кремля. ФОТО

В Олександрівському саду Кремля до стели міста-героя Києва принесли велику кількість квітів.

Про це повідомляє УП.Життя.

Незадовго до цього у соцмережах з’явилося повідомлення, що єдина стела, присвячена містам-героям у центрі Москви, яка залишилась не прикрашеною квітами – київська.

 

За кілька годин після цього до стели москвичі почали приносити квіти.

 

"Справедливость )) я уходила а цветы все приносили", написала на своїй сторінці у Facebook автор фото Полька Высокоблагородие.

 

Як відомо, 5 квітня російський журналіст Євґєній Фєльдман повідомив, що напередодні Дня Перемоги присвячену Києву стелу на алеї міст-героїв в Олександрівському саду не прикрасили квітами. В коментарях люди обіцяли виправити це упущення московської влади.

Міста-герої - вища відзнака для радянських міст, які героїчно оборонялися під час Великої вітчизняної війни. Почесне звання було встановлено в часи раннього Брежнєва, в 1965 році. Загалом нагороджено 12 міст (на території України - Київ, Одеса, Севастополь та Керч) і "фортеця-герой" у Бресті.

Стели з назвами міст-героїв в Олександрівському саду є складовою частиною меморіального комплексу "Могила невідомого солдата".

8 травня 2024 - Кінець Другої світової війни та війна Росії проти України

У Німеччині та на Заході панувало переконання, що висновок із Другої світової війни - через велику кількість жертв та страждань, у Європі ніколи знов не має бути війни - поділяє так само й Росія. При цьому ігнорували, що ще в часи СРСР цей погляд був лише частиною вшанування пам'яті, яку затьмарювало сприйняття війни як тріумфальної перемоги над фашизмом. Страждання й жертви серед військових і цивільних не сприймались в якості застереження від нової війни, насамперед вони слугували підкресленню величі та значимості радянської держави.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.