Спецпроект

Помер власник колекції картин, награбованих нацистами

На 82-му році життя помер німецький колекціонер Корнеліус Ґурліт - син арт-ділера Гітлера і власник величезної добірки творів мистецтва, викрадених нацистами.

Про це повідомляє ВВС.

Раніше у його мюнхенському помешканні знайшли понад 1400 робіт, серед яких - картини Пікассо і Матісса.

Багато зі знайдених картин вважалися загубленими або знищеними - аж поки у 2012 році податкові інспектори не виявили його безцінну колекцію.

Корнеліус Ґурліт був сином арт-дилера Адольфа Гітлера. Гільдебранд Ґурліт мав справу з творами, які нацисти відбирали в євреїв або які вважалися надто "дегенеративними", щоб виставлятися в німецьких музеях.

Торік Ґурліт заявив, що ніколи добровільно не віддасть картини, однак пізніше погодився співпрацювати з німецькою владою, яка вивчала походження картин.

Сцена на пляжі німецького імпресіоніста Макса Лібермана - одне з важливих відкриттів колекції

Колекціонер не вів екстравагантного способу життя і продавав картини лише тоді, коли йому були потрібні гроші.

Про колекцію стало відомо після того, як під час планової перевірки пасажирів потяга зі Швейцарії у пана Ґурліта, який був серед них, знайшли пачки з грошима. Після цього поліція почала розслідувати, чи не уникав він сплати податків.

У лютому 2012 року інспектори виявили в його квартирі в Мюнхені понад 1400 робіт. Ще 60 було в його будинку в Австрії. Серед них - твори П'єра-Огюста Ренуара, Марка Шагалла, Еміля Нольде і Макса Лібермана.

Вартість колекції становить близько 1,35 млрд доларів США.

За німецьким законом Корнеліус Ґурліт не був зобов'язаний віддавати картини їхнім справжнім власникам, оскільки збіг термін давності - 30 років. Навіть якби було доведено, що роботи вкрадені нацистами, він усе одно залишився б їхнім власником.

Доля скарбів Ґурліта наразі залишається незрозумілою,

Інші матеріали за темою "Живопис"

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.