За війну УПА знищила більше 12 тисяч німців - історики

Жертвами антинімецьких операцій Української повстанської армії стали 12-13 тисяч німців.

Про це на публічній дискусії "Ціна Перемоги: вклад українців у розгром нацизму" повідомив кандидат історичних наук, науковий співробітник Українського інституту національної пам'яті Ярослав Антонюк.

"Ця цифра не співмірна із загальними втратами у Другій світовій війні, - додав директор УІНП, кандидат історичних наук Володимир В’ятрович. - Проте якщо порівнювати, скільки німців загинуло від рук польських чи радянських партизанів, то це співмірні цифри".

За словами історика, коли говорять про співпрацю українських націоналістів із владою Третього рейху, то часто забувають, що націоналісти всього на 2 тижні довше співпрацювали з нацистами, ніж Йосип Сталін.

Після проголошення Акту відновлення Української Держави, не погодженого з німцями, були заарештовані очільники ОУН, а Степан Бандера усю війну відсидів в німецькому концтаборі Заксенгаузен.

У німецьких документах 1941-1942 років зазначено, що, крім ОУН(б), в Україні немає жодного серйозного руху опору. Перша антинімецька акція УПА сотні Перегіняка-"Коробки" була здійснена в ніч із 7 на 8 лютого 1943 у райцентрі Володимирець (Рівненська область).

"Радянська влада знала про боротьбу УПА проти нацистів, проте у своїй пропаганді і далі говорила про її співпрацю з німцями, - підкреслив В'ятрович. - Німці натомість подавали інформацію, нібито УПА – це спецоперація Кремля".

Влітку 1943 року антинімецька боротьба з Волині перекинулась на терени Галичини, де було створено УПА-Захід. Виникали цілі "повстанські республіки" - території, які контролювалися УПА. З метою придушення повстанського руху німці проводили масштабні військові операції із використанням армії.

За підрахунками рівненського історика Денищука, лише протягом 1943 року було зафіксовано 2956 бойових зіткнень підрозділів УПА із німецькими силами.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.

Шевченко у Вашингтоні. Боротьба за цінності

Процес встановлення пам'ятника Тарасові Шевченку у Вашингтоні в 1964 році з нагоди 150-річчя від дня його народження розтягнувся у часі на кілька років і набув неабиякого резонансу у закордонній пресі. Водночас досі так і не стали надбанням гласності заходи кдб срср навколо тієї події. Розсекречені документи з архіву Служби зовнішньої розвідки України дають змогу нині побачити, як діяли за тих обставин і яку позицію займали представники кремлівського керівництва, американських політичних кіл і української діаспори.