МЗС Росії не розуміє, чому принц Чарльз порівняв Путіна з Гітлером

Росія просить офіційних пояснень у Лондона з приводу висловлювань британського принца Чарльза, який порівняв російського президента Владимира Путіна з лідером Третього рейху Адольфом Гітлером.

Про це заявив офіційний представник російського МЗС Олександр Лукашевич, повідомляє Дзеркало тижня із посиланням на ИТАР-ТАСС.

За даними Російської служби ВВС, 22 травня радник-посланець посольства РФ у Лондоні Олександр Крамаренко має зустрітися з представниками МЗС Сполученого Королівства, щоб обговорити "обурливі висловлювання принца Чарльза у Канаді" про Путіна.

Напередодні зустрічі російська дипмісія "запитала у Форін-офісу офіційних роз'яснень", зазначили у посольстві РФ.

Несхвальна оцінка політики Росії щодо України і анексії Криму разом з порівнянням Путіна з Гітлером пролунали з вуст принца під час його візиту в Канаду в приватній бесіді з 88-річної єврейкою Маріанною Фергюсон, волонтером Морського музею Атлантики, яка в дитинстві втекла з нацистської Німеччини на північноамериканський континент.

За словами жінки, після того, як вона розповіла Чарльзу свою історію, принц зазначив, що тепер "Путін робить приблизно те саме, що й Гітлер".

Британський прем'єр-міністр Девід Кемерон відмовився коментувати заяву принца, заявивши, що її було зроблено в приватній бесіді. Прес-служба самого Чарльза підтвердила: "Принц Уельський не прагне до того, щоб робити публічні політичні заяви під час приватних бесід".

При цьому в прес-службі оголосили, що спадкоємець британського престолу не буде зустрічатися з російським лідером у Франції під час пам'ятних заходів на честь 70-річчя відкриття другого фронту союзників у Нормандії.

Непрямі порівняння Путіна з Гітлером у зв'язку з подіями в Україні раніше вже не раз лунали з вуст провідних політиків різних країн.

На початку березня аналогію між Путіним і Гітлером провела екс-держсекретар США Гілларі Клінтон, коментуючи дії Росії в Україні. Інше недвозначне порівняння в цьому плані зробив міністр фінансів ФРН Вольфганг Шойбле після приєднання Криму до Росії.

Як відомо, у березні 2014 року з посади в Московському інституті міжнародних відносин було звільнено професора Андрєя Зубова, який засудив вторгення Росії у Крим, порівнявши його з гітлерівською анексією Австрії у 1938 році.

Після цього прокремлівська газета "Известия" надрукувала матеріал про те, що Гітлер до 1939 року був "політиком найвищого класу", збираючи німецькі землі.

Тоді ж мерія чеського міста Ліберець вивісила на фасаді міської ратуші величезний плакат, на якому президент РФ Владімір Путін зображений у збірному образі Гітлера-Сталіна.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.