Знайдено унікальні написи із Білгород-Дністровської фортеці. ФОТО

Ця знахідка - "майже сенсація", повідомляє Думская.net.

У Середньовіччі закладні плити ставилися в ознаменування закінчення будівництва тих чи інших важливих об'єктів.

Написи на таких плитах містять імена організаторів робіт, дати їхнього завершення та інші цікаві подробиці, які значно збагачують знання про пізньосередньовічну історії Півдня України.

Всі чотири плити були відкриті і опубліковані фаховими ученими ще в XIX столітті. Тоді ж були зроблені промальовування і фотографії цих плит, які послужили джерелом для декількох варіантів прочитання та інтерпретації текстів.

Білгородська фортеця - наймасштабніша із подібних споруд в Україні

Останнє дослідження оригіналів виконано напередодні Першої світової війни, після чого сліди унікальних пам'яток губляться на ціле сторіччя. Сучасні дослідники вважали закладні плити Аккермана-Білгорода давно втраченими, при цьому обставини зникнення ніхто не знав навіть приблизно.

У 2012 році одеський історик і археолог Андрій Красножон, гортаючи свіжовидану у Львові "Ілюстровану енциклопедію вірменської культури в Україні", звернув увагу на невелику фотографію однієї з білгородських плит.

Фото було кольоровим - а отже, оригінал зберігся до наших днів, і співробітник Львівської академії мистецтв Ірина Гаюк зуміла його відшукати.

Виявляється, ще в 1972 році історик архітектури Тораманян побачив у цій плиті пам'ятку вірменського декоративно-прикладного мистецтва. Збираючи матеріал для енциклопедії, Ірина Гаюк вирішила внести до неї і Аккерманський артефакт.

Під фотографією вказувалося, що плита зберігається у фондах Херсонського краєзнавчого музею. Там Красножон і виявив безслідно зниклі пам'ятки.

Андрій Красножон і його знахідка. Всі фото плит - dumskaya.net, інші фото - з Вікі

У "Акті № 7 про надходження до Херсонського історичного музею" нових експонатів від 12 грудня 1945 повідомляється: "Прийнято і надійшло до музею з Букареста [...] мармурових дощок з Аккермана чотири".

Очевидно, плити були вивезені з Одеського археологічного музею відступаючою румунською армією [під час Другої світової Румунія була союзницею Гітлера і мала на Півдні Україні власну окупаційну зону з центром в Одесі - ІП] незадовго до звільнення міста військами Третього Українського фронту.

Як випливає з "Акту", невдовзі колекція повернулася на територію УРСР, проте з невідомої причини потрапила не до Одеси, а в Херсон.

Дискусії навколо плит із Білгорода-Дністровського ведуться донині. Тож вивчення текстів за їхніми оригіналами дозволяє отримати новий, часто несподіваний пласт інформації, який доповнює усталені уявлення про історію розвитку Білгородської фортеці.

Основне джерело дискусій і різночитань - у самому характері білгородських написів. Малозрозумілі скорочення, помилки, сліди часу на камінні перетворюють читання вирізьбленого тексту на вправу з криптографії.

Найдавніша із нововіднайдених плит датується 6948-м роком від створення світу (1440 рік від Різдва Христового). Текст на ній вибитий грецькою і повідомляє про те, що якийсь Федорко проспонсорував будівництво стіни, котра розділяє Військовий (Малий) і Цивільний (Великий) двори фортеці.

Ніша, в якій розміщувалася дана плита, розташована на початку цієї розділової стіни - неподалік від місця, де збудований Федорком мур примикає до фортечної брами (Овідіопольської), що веде до лиману Дністра.

Окрім імені мецената, на плиті 1440 року згадується також молдавський господар Стефан II, який того часу правив Молдавським князівством спільно з братом Ілляшем.

Текст на даній плиті примітний в першу чергу тим, що написаний грецькою, а не церковнослов'янською, яка була офіційною мовою Молдавського князівства. Наразі це єдина подібна пам'ятка, яка містить грецький варіант назви Білгорода - Аспрокастрон ("Біла Фортеця").

Інша деталь - на плиті хоч і згадано молдавського правителя (автори напису називають його "другом" і "захисником" міста), але відсутня звична для такого роду документів молдавська державна символіка [голова тура із зіркою над чолом - ІП].

А оскільки в тій же таки середині XV століття Аспрокастрон карбував власну монету, можна зробити висновок, що Білгород, хоч і входив до складу Молдавської держави (з 1390-х до 1484 року), але при цьому зберігав статус автономної громади.

Профінансована Федорком стіна оточила побудовану ще на початку століття цитадель. Згідно з літописними свідченнями, в цей період активізувалися напади з земель Кримського ханства на землі воєводи Стефана. Вочевидь, небезпека нависла і над Аспрокастроном.

Друга плита прикрашала фасад вежі, розташованої на відрізку стіни між нинішньою головною брамою фортеці і лиманом. Короткий напис старослов'янською повідомляє, що будівництво завершено "паном Станьчулом "31 березня 6962 року від сотворіння Світу" (1454 від Р.Х.). Під написом вирізано щит із гербом.

Як і в попередньому випадку, нові фортифікації з'являються в Білгороді у зв'язку з військовою загрозою. За рік до того османи захопили Константинополь і продовжували експансію на прибережні фортеці і порти Причорномор'я.

Всього через 2,5 місяці після завершення будівництва паном Станьчулом вежі місто зазнає нападу турецької ескадри, а обороною Білгорода керував юний молдавський господар Олександр II.

"Літо" означає "рік"

Згаданий у написі представник вищої знаті "пан Станьчул" добре відомий за багатьма згадками в молдавських документах середини століття. Враховуючи, що самому правителю князівства в 1454-му виповнилося всього 16 років, ймовірно, саме досвідчений і авторитетний Станчул грав важливу роль у відбитті османської агресії.

Третя плита не має прямого стосунку до самої фортеці: точне місце її знахідки в межах Аккермана не встановлено. У верхній частині розташовані герб Молдови у вигляді голови тура, оточеної зіркою, трояндою та півмісяцем, і геральдичний щит [редакція "Історичної Правди" припускає, що це середньовічний герб Угорського королівства, яке до 1350-х років було сюзереном Молдавського князівства - ІП].

Середньовічною Угорщиною правила анжуйсько-сицилійська династія дому Капетингів і королівський герб поєднував геральдичні смуги угорської династії Арпадів і лілії французьких Капетингів. Можливо, саме цей герб зображено праворуч молдавського

Старослов'янський напис під державною символікою повідомляє про те, що в 6988 (1480) році, в правління найуспішнішого молдавського господаря Стефана ІІІ чел Маре (Великого), два "пиркалаби" (титул регіонального урядовця та воєначальника) Білгорода заснували в місті монастир. Згадуються й імена цих чиновників - Дума і Херман.

Найімовірніше, саме до цього монастиря має стосунок так звана "Грецька церква " св. Іоанна Предтечі, розташована на нинішній вулиці Попова. Будівля зазнала неодноразових реконструкцій, але в її основі легко вгадується споруда, типова для пізньосередньовічної церковної архітектури Молдови.

Четверта зі знайдених плит викликала у вчених найбільші суперечки. Річ у тім, що - як і в попередньому випадку - плиту знайшли не під час обстеження стін фортеці, а за межами мурів, випадково.

Ця обставина змусила засумніватися у вирізьбленій на камені даті - 1484 від Р.Х. Бо у всіх інших документах цього періоду датування ведеться від створення світу. Звичне для нас літочислення починає активно використовуватися в Молдові тільки з кінця XVI століття. Тож спершу у вчених виникли підозри в достовірності пам'ятки.

Однак нішу, в якій було розташовано дану плиту, і сьогодні добре видно на фасаді вежі над головною брамою фортеці - Кілійською. Контури плити в ніші і сліди розчину на самій плиті збігаються ідеально, що виключає підробку.

У верхній частині плити вирізьблене класичне для пізньосередньовічної західноєвропейської геральдики зображення турнірного шолома, увінчаного фігурою (молдавський герб), під якою розташовано щит із гербом.

Нижче - напис старослов'янською, в якому Кілійська брама названа "Великою" і вказані організатори будівельних робіт - пан Херман (уже відомий нам із напису про заснування монастиря в 1480-му) і пан Лука. Присутні також ім'я господаря Стефана Великого і дата завершення робіт.

Стараннями панів Хермана і Луки вежа над Кілійською брамою була перебудована і значно укріплена, але роботи, мабуть, так і не встигли закінчити повністю. Приміром, в арці є паз для підйомної решітки, але самі ґрати так і не встигли установити​​: жодних слідів відповідних механізмів у вежі не виявили.

Кілійська брама

Як і у трьох попередніх випадках, новий сплеск фортифікаційної активності безпосередньо передує навислій над містом військовій загрозі. 5 серпня 1484 Білгород був узятий армією турецького султана Баязида II.

У складі Османської імперії Білгород отримав назву Аккерман (теж "Біла Фортеця") і поступово розвинувся до окремого санджаку (середня адміністративна одиниця) у складі Румелійського (пізніше Очаківського) вілаєту.

У довколишніх степах кочували татари Кримського ханства, які утворювали Білгородську (Буджацьку) орду. У XVII сторіччі Бахчисарай переселив на ці землі із Поволжжя Ногайську орду, яка зазнала поразки у протистоянні з калмиками. Буджацькі татари вирізнялися незалежністю і войовничістю.

До українських земель у складі Російської імперії Аккерман увійшов у 1812 році.

Повторне відкриття чотирьох закладних плит із Білгорода-Дністровського проливає світло на ключові моменти пізньосередньовічної історії міста.

Середньовіччя - найменш вивчений наукою і відомий широкому загалу період в історії земель Північного Причорномор'я. На думку одеського видання, причиною цьому є імперська міфотворчість XVIII-XIX сторіч. Історичний міф про "Новоросію" передбачав, що імперія повертає тодішнім турецьким і татарським землям світло цивілізації, а до того там була пустка, "варварський Схід".

Видання наголошує, що середньовічний Білгород-Аспрокастрон є свого роду попередником сучасної Одеси - порівняний за масштабами регіональний центр, який відігравав аналогічну роль в тодішній економічній і політичній системі Європи.

За своїми розмірами і чисельністю свого поліетнічного населення тогочасний Білгород відповідав найбільшим містам Європи, мав політичну автономію, тісні зв'язки з Візантією та Італією. При цьому він входив до складу Молдавської держави в епоху її найбільшого розквіту.

Як відомо, в лютому 2011 року Одеська обласна рада створила комунальне підприємство "Фортеця", яке мало відповідати за утримання Білгородської фортеці - бо доти кошти, отримані від туризму, нібито використовувалися неефективно.

У жовтні 2012 року провідний дослідник Аккерманської фортеці, кандидат історичних наук Андрій Красножон повідомив (з фотографіями та іншими документами), що будівельні роботи, ініційовані комунальникам на території фортеці, знищують унікальний археологічний шар.

Білгород-Дністровська (Аккерманська) фортеця - середньовічна фортеця в місті Білгород-Дністровський (Одеська область). Є найбільшою фортецею на території Україні. Має 26 веж (із них 12 - бойові), дві зовнішні і чотири внутрішніх брами. Загальна довжина мурів - понад два кілометри, товщина - близько п'яти метрів.

Історико-архітектурна пам'ятка XIII-XV ст. Побудована на місці античного міста Тіра, найімовірніше - генуезькими купацями. Розбудована господарями Молдавського князівства. З півночі омивається водами Дністровського лиману. Водою з лиману також заповнювався рів довкола фортеці.

Дивіться також: "Неймовірної краси різьблені надгробки єврейського кладовища у Сатанові. ФОТО"