Спецпроект

Турчинов і Яценюк ушанували жертв політичних репресій у Биківні

Вищі українські чиновники вшанували пам'ять жертв політичних репресій у Національному заповіднику "Биківнянські могили".

Про це повідомляє Радіо Свобода.

Виконувач обов’язків президента України, голова ВР Олександр Турчинов нагадав у своєму виступі, як за сталінських часів знищувались мільйони людей.

При цьому в.о. президента зазначив, що сьогодні у Росії намагаються відновити пострадянську імперію. Але, на переконання Турчинова, Україна вже ніколи не стане частиною будь-якої імперії і подолає всі проблеми і виклики.

У жалобному заході в Биківні взяли участь прем'єр-міністр України Арсеній Яценюк, голови Київської міської та обласної держадміністрацій, члени уряду, представники різних релігійних кіл, колишні політв'язні.

Вони поклали квіти до меморіалів закатованим радянським режимом у Биківнянському лісі українцям і громадянам Польщі.

Також Турчинов повідомив у Биківні, що направив в Мін’юст лист із проханням розглянути матеріали щодо антиконституційної діяльності сучасної Комуністичної партії України.

Биківнянські могили - місце масового поховання жертв політичних репресій в СРСР 1937-1941 років. Розташоване в лісовому урочищі неподалік селища Биківня (зараз околиця Києва).

Офіційно будівництво спеціальної зони для таємних поховань радянська влада розпочала у Биківні в 1936 році. Тут здійснювалися масові захоронення осіб, замучених під час допитів або страчених органами Народного комісаріату внутрішніх справ у Києві.

Вироки виконувалися в підвалах приміщення Київського обласного управління НКВД (нині там знаходиться Український інститут національної пам’яті, вул. Липська, 16), звідки тіла вночі відвозили до Биківні. Перед радянсько-німецькою війною заарештованих знищували безпосередньо біля виритих у лісі ям.

Кількість похованих остаточно не встановлена: називають цифри від 6-7 тисяч до більше 100 тисяч жертв. У 2009 році СБУ заявила, що знає і може архівно підтвердити прізвища 14 191 особи, яким було винесено вироки в Києві та які захоронені в Биківні.

На сьогодні в Україні виявлено 18 таких місць захоронень жертв масових політичних репресій 1937-1941 рр. Зокрема: місце, де згодом збудовано Центральний універмаг в Хмельницькому, парк культури і відпочинку у Вінниці, 9-й кілометр Запорізького шосе, центральне міське кладовище в Сумах.

Дивіться також інші матеріали за темою "Биківня"

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.