Науковцям передали відкопаний архів ОУН. ФОТО

Історикам Центру досліджень визвольного руху передали відкопаний бідон з архівом підпілля ОУН, який пролежав у землі понад 60 років.

Йдеться про 250 документів, більшість із яких — підпільні видання, в тому числі російськомовні листівки до червоноармійців, шахтарів Донбасу, росіян, громадян СРСР, повідомляє прес-служба ЦДВР.

Знайдений архів містить близько 250 документів 2-ої половини 1940-х років.

За словами керівника архіву ЦДВР Андрія Усача, особливий інтерес становлять списки пропагандивних видань українського підпілля із зазначенням, серед кого вони повинні були розповсюджуватись.

"Одні видання призначались для масового поширення, інші — серед окремих категорій населення, приміром, інтелігенції, - розповів Усач. - Деякі видання мають виховний характер, як то "Яким мусить бути український революціонер-націоналіст" або "Вказівки батькам у вихованні дітей".

"Воля народам! Воля людині!"

Також у новознайденому архіві виявлено конкретні вказівки стосовно проведення пропагандивної роботи, форми складання звітної документації, списки надісланих для розповсюдження пропагандивних видань із зазначенням їх кількості, фінансові документи, зразок листа до родин комсомольців із закликом не співпрацювати з радянським режимом тощо.

Серед масиву документів є повідомлення про смерть визначних діячів українського визвольного руху Дмитра Клячківського ("Клима Савура") та Якова Бусла ("Київського").

Архів знайшли наприкінці квітня на території приватного аграрного підприємства в селі Піщатинці Шумського району Тернопільської області. За словами істориків, він був поспіхом закопаний підпільниками під час відступу у 1951 році в бідоні, взятому у місцевих селян.

Фото: ЦДВР

Андрій Олійник, в родині якого зберігали відомості про цю подію, проводив пошуки архіву впродовж 10 років. Відтепер ці матеріали зберігатимуться у архіві Центру досліджень визвольного руху у Львові.

Андрій Уcач розповів, що більшість знайдених матеріалів перебувають у поганому стані, адже бідон був пошкоджений.

Зараз на документи чекає скурпульозна реставрація, після якої їх відсканують та викладуть для ознайомлення на Електронному архіві визвольного руху avr.org.ua, де вже у вільному доступі оприлюднено понад 14 000 копій документів.

Нагадаємо, що Електронний архів визвольного руху є спільним проектом ЦДВР, ЛНУ імені Франка та музею "Тюрма на Лонцького".

Раніше Е-архів викладав в інтернет колекції документів, дотичних до:

- "мельниківського" підпілля - так званої ОУН(м);

- щоденникових записів бійців УПА;

- Карпатської України;

- шифрування і кодування документів ОУН;

- Волинської трагедії;

- масових розстрілів в'язнів НКВД улітку 1941 року;

- польського підпілля у Львові 1942-44 років;

- дослідження ідеолога ОУН про фашизм (1946);

- останнього командира УПА Василя Кука.

Дивіться також інші матеріали за темами "Архіви" та "ОУН"

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.