Науковцям передали відкопаний архів ОУН. ФОТО

Історикам Центру досліджень визвольного руху передали відкопаний бідон з архівом підпілля ОУН, який пролежав у землі понад 60 років.

Йдеться про 250 документів, більшість із яких — підпільні видання, в тому числі російськомовні листівки до червоноармійців, шахтарів Донбасу, росіян, громадян СРСР, повідомляє прес-служба ЦДВР.

Знайдений архів містить близько 250 документів 2-ої половини 1940-х років.

За словами керівника архіву ЦДВР Андрія Усача, особливий інтерес становлять списки пропагандивних видань українського підпілля із зазначенням, серед кого вони повинні були розповсюджуватись.

"Одні видання призначались для масового поширення, інші — серед окремих категорій населення, приміром, інтелігенції, - розповів Усач. - Деякі видання мають виховний характер, як то "Яким мусить бути український революціонер-націоналіст" або "Вказівки батькам у вихованні дітей".

"Воля народам! Воля людині!"

Також у новознайденому архіві виявлено конкретні вказівки стосовно проведення пропагандивної роботи, форми складання звітної документації, списки надісланих для розповсюдження пропагандивних видань із зазначенням їх кількості, фінансові документи, зразок листа до родин комсомольців із закликом не співпрацювати з радянським режимом тощо.

Серед масиву документів є повідомлення про смерть визначних діячів українського визвольного руху Дмитра Клячківського ("Клима Савура") та Якова Бусла ("Київського").

Архів знайшли наприкінці квітня на території приватного аграрного підприємства в селі Піщатинці Шумського району Тернопільської області. За словами істориків, він був поспіхом закопаний підпільниками під час відступу у 1951 році в бідоні, взятому у місцевих селян.

Фото: ЦДВР

Андрій Олійник, в родині якого зберігали відомості про цю подію, проводив пошуки архіву впродовж 10 років. Відтепер ці матеріали зберігатимуться у архіві Центру досліджень визвольного руху у Львові.

Андрій Уcач розповів, що більшість знайдених матеріалів перебувають у поганому стані, адже бідон був пошкоджений.

Зараз на документи чекає скурпульозна реставрація, після якої їх відсканують та викладуть для ознайомлення на Електронному архіві визвольного руху avr.org.ua, де вже у вільному доступі оприлюднено понад 14 000 копій документів.

Нагадаємо, що Електронний архів визвольного руху є спільним проектом ЦДВР, ЛНУ імені Франка та музею "Тюрма на Лонцького".

Раніше Е-архів викладав в інтернет колекції документів, дотичних до:

- "мельниківського" підпілля - так званої ОУН(м);

- щоденникових записів бійців УПА;

- Карпатської України;

- шифрування і кодування документів ОУН;

- Волинської трагедії;

- масових розстрілів в'язнів НКВД улітку 1941 року;

- польського підпілля у Львові 1942-44 років;

- дослідження ідеолога ОУН про фашизм (1946);

- останнього командира УПА Василя Кука.

Дивіться також інші матеріали за темами "Архіви" та "ОУН"

Президент-невдаха. Яка з нього користь?

Президент-невдаха найкраще гострить лезо сокири демократії. Президент-невдаха – це тест на дурнєопірність суспільства, а також – краш-тест для держави. Виявляється, невдахи страшенно корисні для народовладдя.

Коли оголосили останній відбій. Уривок із книжки "Демобілізовані" Алана Олпорта

Демобілізація – це окрема битва, якої у жодному разі не можна програти. Які зміни переживало суспільство Великої Британії після Другої світової війни? Як демобілізовані адаптовувались до мирного життя? Про важку дорогу від війни до миру йдеться у книжці британського історика Алана Олпорта "Демобілізовані: повернення додому після Другої світової війни", яка у січні побачить світ у видавництві "Локальна історія".

Биківня: таємне місце масових поховань жертв сталінського терору

Історія Биківнянських могил — це історія місця масових поховань жертв сталінського терору, яке було приховане від суспільства протягом багатьох років. Биківня — це місце-символ, де були поховані голоси, яких змусили замовкнути. Це не просто могили, це багато людей, кожен із яких міг змінити щось у світі.

Ярослава Музика: зберігачка творів бойчукістів

Підсвідомо відчуваючи небезпеку для заарештованої дружини Ярослави, чоловік Максим Музика сховав твори Михайла Бойчука та його послідовників, що зберігалися вдома, замурувавши роботи між дверима їхньої квартири і суміжнього помешкання сестри. Повернувшись, художниця продовжувала переховувати спадщину Михайла Бойчука, прекрасно розуміючи ступінь ризику.