У Києві покажуть бойовик Довженка про радянських дипломатів. ВІДЕО

"Книжковий Арсенал" відкриється детективною стрічкою "Сумка дипкур'єра" - одним із перших фільмів Олександра Довжека, німим і чорно-білим. Пригодницький фільм був хітом прокату 1920-х і пізніше.

На FB-сторінці Національного центру Олександра Довженка "Сумка дипкур'єра" проанонсована як фільм-відкриття "Мистецького Арсеналу".

Музичний супровід показу німої стрічки здійснюватиме дует Zapaska, який працює у техніці live-looping - міксування наживо.

Час і місце: вівторок, 8 квітня 2014 року, 19:00. Київ, Мистецький Арсенал, вул. Лаврська, 10-12 (метро "Арсенальна" або "Печерська").

Захід вібудеться в рамках програми "Коло Дзиґи" - серії прем’єр відреставрованих українських німих фільмів у супроводі сучасної музики.

"Сумка дипкур'єра" - ч/б німий фільм виробництва ВУФКУ (1927 року). Третя стрічка режисера Олександра Довженка, зроблена у стилі пригодницького детективу - з численними погонями і бійками, шпигунами, поліцейськими, джазом та іншими атрибутами жанру.

Оператором фільму був Микита Козловський - професіонал з 1900-х років, який знімав у експресіоністській манері. Сценаристи - Мойсей Зац, Борис Шаранський, Олександр Довженко. Збереглася лише третя частина стрічки, тривалістю 62 хвилини.

 Рекламний плакат стрічки

Сюжет фільму - сумку радянських дипломатичних кур'єрів, викрадену англійськими шпигунами, відбирають моряки радянського корабля. Іноземна розвідка намагається її повернути.

У "Сумці..." перший і єдиний раз за життя знімається в епізодичній ролі сам Довженко - він грає роль кочегара, якого намагається підкупити поліцейський інспектор.

Ще один

Довженка запросили в режисери як знавця дипломатичного життя - у 1921-22 він працював радянським дипломатом у Польщі та Німеччині, водночас вивчаючи графіку у приватній берлінській художній школі.

Виконавець однієї з ролей - Дмитро Капка - теж мав кар'єру дипломатичного працівника, будучи представником Української Соціалістичної Радянської республіки у Польщі в 1921-24 рр. При цьому він учився на Вищих кінокурсах у Варшаві.

Кадр із фільму

Фільм користувався популярністю в СРСР і за кордоном, зібрав добру касу.

Як відомо, у 2013 році фестиваль DocuDays відкрився фільмом Дзиґи Вєтрова "Одинадцятий" - теж відреставрованим Центром Довженка.

Діяльність ВУФКУ у 1925-28 роках

У 2012 році міжнародний кінофестиваль "Молодість" відкрився відреставрованим німим фільмом виробництва ВУФКУ 1929 року "Шкурник".

Дивіться також інші матеріали за темою "Кіно"

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.