Спецпроект

У Криму напали на археологів, які мали український дозвіл

Вчора на Фіоленті (район Севастополя) була обстріляна група археологів, що проводили розкопки в районі мису Виноградний.

Про це повідомляє ForPost із посиланням на завідувачку відділом середньовічної історії Херсонеського заповідника Тетяну Яшаєву, котра перебувала на місці подій як начальник експедиції.

"Двоє чоловіків демонстративно цілилися в нас, а потім робили постріли з відстані близько 30-50 метрів, - розповіла науковець. - Вся ця вакханалія супроводжувалася гучною лайкою з вимогами зупинити розкопки. Ніхто з членів експедиції не постраждав".

З чого велася стрілянина - жінка не розібрала, заявивши лише, що стрільці кілька разів "перезаряджали зброю".

У цей момент на схилі мису Виноградного знаходилося 8 чоловік. Крім керівника і наукового співробітника заповідника археолога Романа Смирнова, в експедиції брали участь два волонтери (польові роботи), а також викладач і семінаристи з Таврійської духовної семінарії.

 

Спочатку постріли лунали зверху. Археологи робили безуспішні спроби порозумітися і просили припинити стрілянину.

Приблизно через півгодини чоловіки - вже без зброї - спустилися до місця розкопу. Якщо один із них більше мовчав, то інший, навпаки - не залишив спроб зупинити роботи, роблячи все "на крику за типом психічної атаки".

"На нашу адресу лунало: "Ви не маєте права. Забороняю!" - розповіла Яшаєва.

За її словами, не здобув очікуваного ефекту і продемонстрований археологами дозвіл на роботи , оформлений за всіма правилами.

До нападників "дійшло", що археологи працюють на законних підставах - і їхня риторика змінилася в сторону псевдопатріотизму. Один із "перевіряючих" поставив під сумнів законність виданих працівникам заповідника дозволів лише на тій підставі, що на печатках стоять тризуби.

Спроби археологів знизити градус напруження "бесіди" не увінчалися успіхом. Чоловіки покинули археологів зі словами: "Якщо я вас тут ще раз побачу, то вам не минути лиха! Закидаємо гранатами прямо в розкопі!"

"Цю ділянку я копаю, починаючи з 1989 року, - наголосила Яшаєва. - Виявлено вже три храми. Фактично ми відкрили там древню лавру... Взимку надійшов тривожний дзвінок від місцевих дачників, що на території схилу - а офіційно це 8 гектарів землі, що належать по держакту Херсонеському заповіднику - активізувалися невстановлені "копачі".

Щоб не наражати на небезпеку життя учасників експедиції, дирекція Херсонеського заповідника прийняла рішення про тимчасове призупинення роботи і виклик міліції.

Прибулі співробітники Балаклавського РВВС не змогли виявити правопорушників.

"Виходить, що чорні копачі діють безкарно і нікого не бояться, - зазначила археолог. - Хотілося, щоб місто захистило нас, офіційних археологів. Такого не було навіть у хвацькі 1990-ті!".

Севастопольська міліція повідомила, що за даним фактом порушено кримінальну справу. Ведеться слідство.

Дивіться також: "Кримська міліція покриває "чорних археологів"

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.